Суд над ген. Тарнавським
Винниця, 13-14 листопада 1919

ПОЛЕВИЙ ВОЄННИЙ СУД НК УГА,

покликаний Диктатором, а його особовий склад усталений
шефом Штабу УГА ген. Ґуставом Ціріцом і персональним
референтом НК от. Степаном Шухевичем (див. Спомини
Ст. Шухевича, т. 5: Денник НК УГА; Процес над ген. М.
Тарнавським):
Предсідник Суду — от. д-р Степан Шухевич
Ведучий розправу — сот.-суддя Юрій Курдіяк
Члени Суду — от. Фердинанд Лянґ,
от. Іван Ціха, от. Петро Бубела
Прокуратор — пор.-суддя Михайло Калимон
Протоколянт — чет.-суддя Василь Шавала
Стенограф — сот. Ганс Кох
ФАХОВА КОМІСІЯ
ДЛЯ ВИДАННЯ ТАКТИЧНОГО ПАРЕРЕ:
Предсідник — підполк. ген. шт. Вільгельм Фідлер
Члени — от. ген. шт. Вурмбрандт, от. Іван Куніш
ОБЖАЛОВАНІ:
Ген. четар Мирон Тарнавський, Нач. Вожд УГА
Полк. ген. шт. Альфред Шаманек, шеф штабу УГА
От. Омелян Лисняк, голова комісії для переговорів
з Денікінцями
ОБОРОНЦІ:
Сот.-суддя Степан Шалинський (ген. Тарнавського)
От. Юліян Шепарович (полк. Шаманека)
Пор.-суддя Роман Кізь (от. Лисняка)
СВІДКИ:
Полк.-лікар д-р Андрій Бурачинський (нач. лікар УГА)
Чет. Дмитро Паліїв (особистий адютант Нач. Вождя)
Пор. Родіон Ковальський (начальник розвідки)
Чет. Іван Гураль (артилерійський референт)
Пор. інтенд. Петро Хомич (інтендант УГА)
Сот. інтенд. Михайло Гарасевич (інтенд. 1-го Корп.)
Сот. інтенд. Володимир Павлусевич (інтенд. ІІ-го Корп.)
Ген.-четар Ґустав Ціріц (шеф штабу НК УГА)

Перший день розправи дня 13. падолиста 1919.

Початок год. 9.
По провірці присутних звертається сотник Курдіяк до
Комісії тактичних знатоків і визначує слідуючі точки тактичного осуду: „Тактичний осуд має висказати, чи Галицька
Армія в послідних днях жовтня та перших днях падолиста
була здібна до бою, особливо чи була здібна до офензиви, чи
тільки до дефензиви, чи і які резерви можна було виділити
(на сотню, курінь, полк, корпус або армію), при чім належить
узгляднити слідуючі точки: 1(a) перебуті бої, б) санітарні
обставини, в) матеріяльне заосмотрення одностроями і харчами, г) відносини комунікаційні і стан погоди. II(а) чи приказ Штабу Головного Отамана оп. ч. 1405. з дня 1. падолиста
1919. був до переведення, а коли ні, з яких причин, б) чи перепони, на які натрафляло-б ся підчас переведення відступу
по думці згаданого приказу, не могли бути усунені вже
скорше.
Оборонець отаман Шепарович: — Ставлю внесок на осуд
комісії також і в слідуючім напрямі: Чи Армія була здібна
не тільки до дефензиви згл. офензиви, але чи вона взагалі
була боєздатна.
(Суд прихиляється до цего внеску.)
Оборонець сотник-суддя Шалинський: Ставляю формальний внесок на увільнення генерала-четара Тарнавського
зпід арешту слідчого, щоби звільнити його з психічного пригноблення, на яке терпить, евентуально удатися до дотичного команданта з просьбою о рішення в тій справі.
Прокуратор: — Спротивляюся, тому що з військових оглядів це неможливе і з огляду на велику кару, яка в тім
процесі грозить обжалованим.
(Суд повзяв ухвалу рішитися доперва по переслуханні
деяких свідків.)
Година 10.
Зізнає генерал Тарнавський, подає свої генералія.
Сотник-суддя Курдіяк подає обжалованому до відома
закиди, які звертаються проти него і питає, чи він почувається до вини.
Ген. Тарнавський: — Закиди є безпідставні. До ніякої
вини не почуваюся. Факти є короткі. Армія була неможлива
до бою. Треба було скінчити. Коли п. Диктатор був у Винниці,
я доложив йому про все: доложив йому, що Армія бажає вже
давно покінчити боротьбу. Сейчас по переході Збруча доложив я також і п. Головному Отаманови, що борба на два
фронти з такими силами є неможлива. На мій запит, що буде
з Денікіном, сказав мені п. Головний Отаман, що він Денікіна
не боїться, та що 60% його армії перейде на нашу сторону.
Тимчасом бої ішли дальше. Ми взяли Київ, а в Київі стрінулися з Денікіном. Замість, щоби 60% його армії перейшло
до нас, виявилося це, що богато людей Придніпрянської Армії перейшло до него.
А тут в армії показується чимраз більше брак оружжа,
брак муніції, брак ліків, денно гинуло чимраз більше людей;
ми зверталися до Диктатора з просьбою о кінець. Відповідь
була зволікаюча. Надходили звіти з частин чимраз сумніші.
Вони є в актах і можуть бути переглянені.
Коли на фронті 1-го Корпуса ми мали боєвий успіх, насунулася гадка, чи би цего успіху не використати до того,
щоби висондувати думку добровольців про евентуальне перемиря з нами, а не—як мені закидують—щоби з ним злучитися. В І-ім Корпусі частини під хутором Романів відбили ворога, а тимчасом проти ІІ-го Корпуса убивали Донці наших
полонених. Тоді рішив я вислати отам. Лисняка. Інструкція
його була така: передати залучений в актах протест, а при
нагоді висондувати думку добровольців про евентуальне перемиря з нами. Повновласти до якого-небудь порозуміння
ані я, ані хто-небудь инший йому не давав. Виїзд от. Лисняка
опізнився, однак вже в два дні по переході його через фронт
вернувся він вже з конкретним письмом генерала Слащова.

Точного змісту цего письма не пригадую собі: в однім пункті
була бесіда про санітарну поміч для нас, про заосмотрення
в однострої, та про те, що армія не буде вжита проти от. Петлюри.
Коли приїхав от. Лисняк малися власне відбути наради
в Жмеринці і тоді вислав я от. Лисняка з приказом „доложити це п. Диктаторові” Заключене от. Лисняком тихе перемиря на фронті було без мого відома і без мого позволення.
На нараді у Жмеринці сказав п. Диктатор, що він на ті
услівя годиться, тільки не має як виїхати зі своїм державним
майном з Камянця. Наколи-би до 2-ої год. на другий день
не було від него відповіди, тоді може місія виїхати.
Місія виїхала. Мала повновласть тільки переговорювати,
а приватно було їй сказано, щоби справу перетягати.- Ніякої
згоди я ніколи не підписував і тому закид зради є для мене
безпідставний. Впрочім ділав я по думці і відомости п. Диктатора. Я не ділав на мою користь, — доперва наколиби я
це зробив — можна це назвати зрадою.
Сотн. Курдіяк: Чи це було перше безвихідне положення
Галицької Армії, чи може армія находилася вже в таких критичних становищах.
Ген. Тарнавський: Такого положення ще ніколи не було.
Перед переходом через Збруч ситуація була лучша: тоді ми
мали фіртку до Придніпрянщини, тепер такої фіртки нігде
не було.
Сотн. Курдіяк: Яку остаточну ціль могло мати тутешне
Правительство на случай остаточного невдачного бою.
Ген. Тарнавський: Придніпрянське Правительство з самого початку хотіло нашу армію розложити. Це йому не
вдалося. Куда воно на послідний. случай наміряло, чи до
Поляків, чи до большевиків, — не знаю.
Сотн. Курдіяк: Чи убійства донських козаків були фактом чи фікцією.
Ген. Т .: — Це факт. Свідок отаман Букшований, впрочім
і 5-та Бригада.
Сотн. К.: Чи пан генерал годилися особисто на предложення ген. Слащова через от. Лисняка, чи ні.
Ген. Т .: — Особисто ні. Але як командант на деякі пункти — так. Рішення відносно прочих пунктів мусів я очікувати
від п. Диктатора.

Сотн. К : До якого речинця дав п. Диктатор Вам повновласть чекати.
Ген. Т.: — На другий день, година 2-га (так я це розумів) .
Сотн. К .: Яку ціль мали наради в Жмеринці.
Ген. Т .: — Я гадаю — чи можливо дальше воювати, чи
ні. Але кождий боявся. Тільки я піднявся того.
Сотн. К.: Чи пан генерал сказали, що наколи не буде
рішення, то „я буду ділати самочинно”.
Ген. Т .: — Так. Я хотів через те натиснути на яке-небудь
рішення.
Сотн. К.: Чому в такім случаю пан генерал не грозили
димісіею.
Ген. Т .: — Це тепер вийшло з моди і не має відповідного
впливу. Мій начальник штабу кілька разів хотів подаватися
до димісії, однак я його все задержував тому, що командант
і всі инші відвічальні особи мають працювати для загалу, а
не для себе. Я стрільцям в Галичині сказав, що так, як я їх
завів через Збруч сюди, так заведу їх через Збруч назад до
Галичини. Податися тепер до димісії і покинути тих самих
стрільців: ,,тоді я був-би шубравцем”.
Сотн. К : Чому пан генерал не їхали до Жмеринки на
нараду.
Ген. Т .: — Я не був диспонований. Впрочім не хотів, щоби мене запакували до вагону, як це зробили з п. Диктатором
і завезли до Камянця, так як завезли його.
Сотн. К .: Які повновласти мав от. Лисняк.
Ген. Т.: — Приказ був — передати протест. Устно припоручено йому, висондувати приватно, яку думку мають Добровольці про евентуальне перемиря з нами. Виставлена для от.
Лисняка письменна повновласть звучала тільки до переговорювання, а не також і до заключення якої-небудь умови. Інструкцію мав таку, щоби виторгувати, що можливе: демаркаційну лінію, шпиталі, докторів. Мав старатися, щоби п. Диктатора взяти під денікінське покровительство. Відносно висилки делегації, то я був переконаний, що вона скорше не
виїхала, як це було сказане п. Диктатором. Може бути, що
я помилився що до даного мені речинця: чекати аж до слідуючого дня — 2-га година.
Предс. суду от. Шухевич: Чи пан генерал уважали своїм першим обовязком вивести людей до Галичини назад, так

як Ви їх привели сюди. І чи рішення п. генерала відносно Денікіна було для п. генерала одинокою дорогою.
Ген. Т.: — До большевиків іти — я не хотів. До Поляків — не можу. Румунія замкнула свої границі. Я був переконаний, що ділаю на користь держави.
От. Шухевич: Чи п. генерал знали, що має ще їхати друга місія від Придніпрянської Армії.
Ген. Т .: — Був приказ висилати зокрема кождому командантови свою делегацію.
От. Шухевич: Чи запримітили п. генерал якусь зміну в
настрою Начальної Команди по прибутті певної особи в Штаб
Начальної Команди.
Ген. Т .: — Настрій все був недобрий. Вже при відвороті
зі Львова.
От. Шухевич: Чи заключення тихого перемиря з Добровольцями мало який наслідок для фронту Придніпрянської
Армії, а особливо чи ворог пересунув свої частини на фронт
тої-ж армії від нас.
Ген. Т .: — Ні.
От. Шухевич: Чи сказав четар Паліїв п. генералу, що п.
Диктатор застеріг собі самому висилати делегатів.
Ген. Т.: — Ні.
Член суду от. Бубела: Чи запрошувало п. генерала Придніпрянське Правительство на свої засідання, чи і які політичні звідомлення одержував п. генерал і від кого.
Ген. Т.: — Ні. Ніяких політичних звітів ані інструкцій
я від Придніпрянського Правительства не одержував.
Прокуратор пор.-суд. Калимон: Чи і кому підлягала Гал.
Армія під військовим оглядом.
Тен. Т.: — Оперативно за посередництвом ген. Курмановича Штабу Гол. Отамана, організаторично п. Диктаторови.
Я — як командант армії мав право заключувати перемиря і
входити в зносини з ворогом. Наколи би моє перемиря загрожувало було Придніпрянській Армії, то я був-би їй це сказав.
Прок. пор.-с. Кал.: Чи пан генерал подавали кому до
відома про заключення перемиря.
Ген. Т.: — Ні. Бо я офіціяльно ніякого перемиря не заключував. Впрочім моя власть — це п. Диктатор, а він знав
про справу.

Обор. с. Шал.: В якім відношенні було Придніпрянське
Правительство до нас.
Ген. Т .: — Матеріяльно воно не дало нам нічого — гроші
видавало воно мабуть по найбільшій части на агітаційно-партійні ціли.
Обор. с. Ш ал.: Чи п. генералу відомо, що Правительство
по нашім приході на Придніпрянщину ухвалило офіціяльно
арештувати п. Диктатора.
Ген. Т .: — Я про те чув — офіціяльно не знаю.
Обор. с. Шал.: Чи п. генералу відомий який случай, що
один старшина або стрілець Гал. Армії перейшов на польську
або денікінську сторону.
Ген. Т .: — Ні. Противно. Нашим старшинам і стрільцям,
які в Київі попали в полон, обіцяли Добровольці, що будуть
уживати їх тільки в тиловій службі, наколи перейдуть на їх
сторону. Впрочім трактували їх майже як вільних. Вони всі
втікли і зголосилися назад в нашій Армії.
Обор. с. Шал.: Чи п. генералу відомо, що в Луцьку перейшло 300 придніпрянських старшин до Поляків . . .
Ген. Т .: — (перериває) В Тернополі перейшло 2.000 Придніпрянців до Поляків. А в боях, в яких брала участь Бригада УСС перейшла майже ціла Придніпрянська дивізія до
Денікінців, через що Бригада УСС потеряла більше як 1.000
людей.
Обор. от. Шеп.: Чи це перемиря на фронті було офіціяльне, чи тихе.
Ген. Т .: — Тихе. Я ніякого офіціяльного не заключував.
Жовніри мовчки могли застановити воєнні акції, як це часто
бувало вже і підчас всесвітної війни.
Пр. суд. от. Ш ух.: Чи п. генерал пригадує собі ріжницю
матеріяльного заосмотрення між Дієвою і Галицькою Армією.
Ген. Т .: — Про це говорив докладно цифрами сотн.-інтендант Д-р Цьокан на нараді в Винниці. Однак ця ріжниця
не була для мене ніякою причиною зноситися з ворогом; рішати цю справу полишав я Правительству.
С.-с. К .: Приступаємо до другої точки обжаловання, себто невиконання приказу ч. оп. 1405. Штабу Гол. Отамана з
дня 1. падолиста відносно відступу на лінію Прилуки - Жабокрич - Лука Жабокрицька. (Перечитує приказ).
Ген. Т .: — Зарядження для виконання цего приказу видано. Впрочім не є це рішучий „приказ”, а тільки загальна
директива для армії. Звичайно одержується також і речинець,
до якого належить подібні рухи виконати. Тут такого речинця немає. Приказ звучить, що належить фронт відтягати постепенно. Таку директиву видав я і для корпусів. До переведення тогож приступилося рівнож: витягалося артилерію.
Обози відходили за Бог. Виконати цю директиву сейчас не
було можливим: Бригади є тепер нічого иншого, як їдучі
шпиталі. Такий відворот на 40 кільометрів з такими шпиталями потребує тиждень. Крім того якраз впав сніг. Коні не
були підковані і не могли тягнути. Скупчувати резерви на
моїм правім крилі я не міг, бо Бригади мають стани до 200
крісів, а крім того майже всі частини були вязані ворогом.
На праве крило вислано мимо всего Бригаду УСС, однак і ця
мала всего може до 300 людей боєвого стану. Про ті зарядження Штаб Гол. Отамана був все повідомлений. Залізниці
не ходили, або ходили дуже неправильно. Залізничники саботували.
С.-с. К .: Чому заздалегідь не опорожнювалося шпиталів
і не приготовлюванося до відступу.
Ген. Т.: — Армія моя мала іти вперід. Операції велися
активно. Розїзди вже були 20 кільометрів від Гайсина. Наказ був, улекшити становище Придніпрянської Армії. Цей
наказ переводився. Відворот виявився нагло.
С.-с. К : Чи — наколиби було перевелося приказ сейчас
— багато лишилобися державного майна в руках ворога.
Ген. Т .: — Все лишилобися. Артилерія й обози. Диктатор
сказав мені, що йому шкода хорих, а я хотів дбати о ті шпиталі.
Пр. с. от. Шух.: Вам закидують, що Київ зістав відданий
зрадою Гал. Військ. Як п. генерал задивляються на це. Чи
може втрата Київа була спричинена необсадженням мостів
над Дніпром Запоріжською Групою.
Ген. Т.: — Київ зістав втрачений, не через зраду одного
або другого, а тільки тому, що Добровольці були сильніші і
в місті зорієнтувалися лучше та скорше, як ми; крім того
населення було за Добровольцями. Відносно зради, то колиби я хотів втекти, то я вже міг би лишитися в Київі.
Пр. пор.-с. Калим.: Які зарядження видала Начальна Команда, щоби заздалегідь окувати коні, а обози зробити здібними до походу.

Ген. Т .: — Армія потребує для 20.000 коней по 8 штолів.
Прошу собі обчислити, кілько це є. Грошей на те не було.
Виконання таких заряджень не було можливе.
Обор. от. Шеп.: Чи п. генерал знають про приказ одержаний нами на фронті, що „дня 2-го падолиста на авізо пічнеться відворот”.
Ген. Т.: — Знаю. Це був той приказ, яким заряджено
рівночасно укріпити технічно задну лінію.
С.-с. К.: Чи приходили бажання, щоби боротьбу скінчити. Чи сЬронт дав щось подібного до зрозуміння.
Ген. Т .: — Це бажання було давне. Стрільці і старшини
часто виявляли бажання кінця.
Година 11.37
Полковник Генерального Штабу Альфред Шаманек,
уроджений 22. мая 1883 у Львові, нежонатий (зізнає по німецьки).
—
В другій половині вересня навістила Гал. Армію тяжка кріза. Агітація большевиків, Поляків, Добровольців, а навіть де-інде і з кругів нашого Правительства, довела до цего,
що в деяких частинах армії почалися масові дезерції. Так пр.
в П-гім Корпусі здезертирував з одної батерії булавний пушкар з 40 гарматчиками і возами. З другої сторони починаються занедужання з причини поворотного тифу та пятнистого тифу. Ці обставини мали відємний вплив на настрій
мужви. Війська не можна було назвати в ніякій мірі охочим
до бою. В тім прийшла проклямація війни з Денікіном. Начальна Команда старалася остерегти перед тим, щоби армію
втягати в цю боротьбу. Пан генерал робив особисто представлення п. Диктаторови. Рівночасно одна делегація П-го Корпусу представила п. Диктаторови відносини в корпусі. Я написав до п. Диктатора меморандум, в якім я сказав, що Гал.
Армія в боротьбі з Денікіном мусить улягти. В першій половині жовтня прийшло вправді до невеликих боїв на фронті
Придніпрянської Армії, однак ворог чимраз більше постепенно відсував цю армію назад. Поміч Гал. Армії показалася
потрібною. Але ця армія була по більшій части звязана на
большевицькім фронті, підчас коли невдачі Придніпрянської
Армії чимраз більше спонукували командування цеї армії
жадати, щоби й Гал. Армія вдалася в бій. В наслідок цего вже
13-го жовтня мусів ІІІ-ий Корпус почати наступні акції, не
мав однак успіху: під Монастирищем потеряв він цілу свою

боєву силу. Щоби однак мимо всего укінчити успішно боротьбу з Денікіном і щоби зробити все, що для тої ціли було тільки можливо, поставила Начальна Команда внесок, зліквідувати большевицький фронт і кинути в бій всі сили Галичан і
цілий Корпус СС. Внесок зістав принятий, однак через обставини на залізниці прийшли вислані частини до рішаючого
бою за пізно, а успіх не був такий, якого бажалося. Коли
Начальна Команда переконалася, що ледве є яка-небудь надія на успішне укінчення тої боротьби, натискала вона чимраз більше на те, щоб було що-небудь підпринято, щоби зліквідувати цю боротьбу. Я згадаю недостачу муніції: цілі батерії мусілося витягнути з фронту, а в деяких Бригадах в боєвій лінії находилися лиш по дві батерії.
Дня 29. жовтня цр. предложила Начальна Команда п.
Диктаторови слідуючу пропозицію: наколи удасться здержати ворожу офензиву, то треба сейчас почати переговори з
Денікіном. В наслідок нашої пропозиції відбулася знана нарада в Винниці, на якій були присутні: Гол. Отаман Петлюра,
п. диктатор Петрушевич, Д-р Бурачинський (бувш. держ. секретар), Д-р Евген Левицький і начальники штабів обох армій. На цій нараді реферував я про оперативне становище і
поставив внесок вступити сейчас в переговори, щоби покінчити цю боротьбу. Внесок цей не мав успіху. Недовго передтим вислала була Начальна Команда знану місію до Добр.
Армії в ціли зложення згаданого протесту проти жорстокости
над нашими полоненими, а з нагоди присутности п. Диктатора
в Винниці орієнтував його п. генерал Тарнавський особисто
про висилку цеї місії.
Місія вернула вже з готовою пропозицією ген. Слащова.
Вона заключила з власної ініціятиви тихе перемиря між обома фронтами. А це для Нач. Кмди було дуже бажаним, тому
що становище на фронті такого відпочинку конечно вимагало. Тимчасом установлено на жадання Дієвої Армії другу
нараду в Жмеринці, а на неї вислано між иншими от. Лисняка з виразним приказом орієнтувати про вислід своєї місії п.
диктатора. Крім того мала ця місія поставити на нараді внесок, сейчас починати переговори з ворогом. Нарада дійсно
мала цей успіх, що позволено на перемирні зносини, однак
визначено до цего певний речинець, себ-то 6. падолиста год.
14., до якого належало чекати на евентуальне инше рішення
п. диктатора. Наколи до цего часу не прийде заборона від п.

диктатора, можна було місію висилати. — Так довго однак
не могла чекати Нач. Кмда. Від Команди Групи Добровольців прийшла депеша, в якій жадано продовження переговорів, а на случай відмовлення, мали Добровольці знову наступати. Таким чином мусіла Нач. Кмда вислати телеграфічну
відповідь, в якій сказала, що вона на загал годиться на зроблені їй пропозиції і що на другий день приїде місія з конкретними предложеннями. Дня 5-го падолиста вислано знову
місію от. Лисняка. Місія ця одержала припоручення перетягати переговори, тому що в склад нашої місії мали ще на
другий день вступити і делегати Дієвої Армії. Крім того, одержав от. Лисняк припоручення приготовити терен так, щоби
місія Наддніпрянська, приступаюча в склад нашої делегації,
не мала ніяких перепон. Висилка Придніпрянської місії перетягалася. З другої сторони і нашій делегації не вдалося справи відповідно перетягнути, бо вже дня 7-го падолиста цр. вернув сотник Левицький з окремим протоколом про вже заключене порозуміння між заступниками обох армій. В хвилині
його прибуття були вже новий начальний вожд і новий начальник штабу в постою Нач. Кмди, і рішення про те, чи цей
протокол є правно важний, чи ні, належало в круг ділання
нових відвічальних осіб.
Відносно становища армії маю запримітити слідуюче:
боєві стани бригади зійшли до мінімум. Причиною були боротьби і пошести. Бригади ПІ-го Корпуса не мали майже ніякої боєвої сили. 14-та бриг, була розбита, 2-га і 8-ма бригади
мали по 200 крісів, l l -та бриг, може 400 крісів. Бригади П-го
Корпуса не були лучші. 4-та бриг, мала 80 крісів, а 7-ма бригада може 400-500 ісрісів. Шпиталі були переповнені. Хорі
тягалися в обозах бригад, так що бригади сталися їдучими
шпиталями. Умундурування дуже нещасне, на фронті все ще
находилося боєвиків, які були босі, зимового убрання зовсім
не було. Артилерійської муніції — майже нічого, піхотна муніція вистарчала може на один більший бій. Комплектовання
тої-ж і надії на довіз, ні звідки. Настрій військ був такий, що
— після одержаних звітів — частини бажали кінця.
С.-с. К .: Чи п. диктатор був повідомлений про ці обставини і чому застережено рішення що до висилки делегації на
два дні, себ-то аж до 5-го падолиста.
Полк. Ш.: — П. диктатор був про оперативне і матеріяльне становище точно поінформований. Припинення рішення аж до 6-го падолиста наступило тому, що було сказано
про якусь місію, яка вже мала бути в Букарешті і немов мала
інтервеніювати в боротьбі між Добровольцями і Українцями.
С.-с. К.: Чи був вже в історії Гал. Армії подібний случай
очікування такої місії.
Полк. Ш.: — Очевидно. В Чорткові раз по раз очікувалося якоїсь антантської місії, яка мала припинити наступи
Поляків, і тому армія одержувала раз по раз вказівки, держати фронт ще кілька днів, аж приїде така місія.
С.-с. К.: Чи таке очікування мало вплив на оперативні
диспозиції для армії.
Полк. Ш .: — Очевидно. Одним із таких конкретних случаїв є напримір те, що при другім відступі в Галичині полишилося І-ший Корпус біля Тернополя і на дальше, мимо того,
що загальна ситуація вимагала вже була відтягнути його
відповідно назад. Це спричинило, що наколи відтак рішено
мимо того відступати, цілий І. Корпус наткнувся при своїм
поході на незмірно великі перешкоди і потерпів великі втрати.
С.-с. К.: Чи п. полковник числилися тепер з прибуттям
згаданої місії з Букарешту.
Полк. ПІ.: — Абсолютно ні. Я був переконаний, що наколиби вона і прийшла — не є ще сказаним, що вона мала
приказ посередничити між обома арміями.
С.-с. К : Начальна Команда вислала дня 4. падолиста
телеграму до Добровольчеського Командування, що НКГА
годиться на загал на зроблені пропозиції, та що сейчас відїде
місія з конкретними предложеннями. Чому не очікувано висліду нарад в Жмеринці.
Полк. ПІ.: — НКГА була в примусовім положенні. Командування Добровольців напирало та хотіло знову починати свою офензиву. Успіх такої офензиви був без сумніву певний: війська не мали ніякої опірної сили, а треба було числитися й з тим, що удар Добровольців заведе їхні частини в
район Немирова, де находилося 2.000 наших хорих і ранених. Цего хотіла оминути Н. Кмда. Відтранспортовання хорих з Немирова не було можливе. Колійка з причини снігових
завій була не до ужитку. Транспорт підводами невистарчаючий і неможливий. Наколи-би прийшло до якої-небудь воєнної акції, всі хорі безуслівно були би лишилися ворогови.
С.-с. К .: Чи числилися п. полковник з тим, що заступники
Гал. Армії приїдуть з Жмеринки з дефінітивним рішенням.

Полк. Ш.: — Я очікував такого рішення з цілою певністю. Заступники мали припоручення налягати на це, щоби
таке рішення дійсно запало. Тому і мабуть сказав п. генерал
Тарнавський, що він евентуально мусів би ділати самовільно.
Начальна Команда мусіла обстоювати на тім, щоби таке рішення запало, і щоби знала, в якім напрямі вести дальші
переговори.
С.-с. К.: Наколи вернув сотник Левицький, у кого він
зголосився, та чи роблено йому які закиди.
Полк. Ш .: — Він зголосився у мене в присутносте генералів Тарнавського, Микітки і Ціріца. Відносно закидів, то я
питався його, як він міг вже приступити до договору. Він
оправдувався (як я запримітив — в дуже схвильованім і розгаряченім настрою), немов вони ділали під пресією Денікінців та що Добровольці грозили продовжувати свої наступні
акції. Запримічую, що делегація не мала ніяких повновластей
також і заключувати які-небудь договори: це було виразно
зазначене в документі, що вона має право тільки переговорювати. Крім того приказав я виразно отаманови генерального штабу Ерлє, що наколи-би й дійшло до якого-небудь порозуміння — на всякий случай акт має бути кінцево підписаний доперва в постою Начальної Команди.
С.-с. К .: Чи знають п. полковник з воєнної історії народів
подібну ситуацію якої-небудь иншої армії.
Полк. ПІ.: (надумується) — В такій ситуації ледве чи
хто був. Кождий случай є відмінний. Однак я мушу зазначити, що наш случай є під певним зглядом одинокий: ми є одинокі, що позістали з нашої держави. Коли не стане армії, тоді
нема ніякого вигляду, або дуже малий — на удержання нашої держави. Крім того одержав п. генерал Тарнавський в
Чорткові припоручення від п. Диктатора, під всякими услівями удержати армію. Цим руководилася Начальна Команда: згода на перемиря, дальше ведення переговорів, все мало
тільки одну ціль: удержати армію.
Пр. с. от. Шух.: Чи Отаман Петлюра обіцяв які-небудь
достави для армії.
Полк. Ш.: — Обіцювано дуже богато. А армія не одержала властиво нічого. Всі ті невиконані обіцянки привели
вкінці до того, що остаточно ніхто вже таким обіцянкам ре
вірив, а впрочім зима поступила вже так далеко, що — наколи-би й тепер одержано все можливе — то це не змінилоби основно ситуації.
Обор. от. Шеп.: Чи мали п. полковник надію дістати якінебудь резерви від Наддніпрянської Армії.
Полк. Ш .: — Це було зівсім виключене. Придніпрянська
Армія була в далеко гіршім матеріяльнім і моральнім положенні, чим наша армія. Дезерції до ворога цілими частинами
були в них на порядку дневнім. В нас таких зівсім не було.
Придніпрянська Армія була в постійнім відступі, а наша армія мусіла майже з дня на день принимати нові відтинки
фронту від Придніпрянців.
Обор. от. Шеп.: Чи одержала Начальна Команда звіт
команданта 4-ої Бригади, що — наколи ця Бригада ще 24
години останеться на фронті — то вона сама від себе розложиться, та що це його послідний звіт відносно положення
Бригади, в службовій дорозі. . .
Полк. Ш.: — Дослівно того звіту Начальна Команда не
одержала, однак він був використаний в окремім звіті Команди ІІ-го Корпуса.
С.-с. К.: Чи знають п. полковник про повстання на тилах
Денікіна.
Полк. Ш .: — Очевидно знаю. Були однак повстання і на
наших тилах: в районі Проскурова і у Ворошилівці. Повстання по обох сторонах рівноважилися.
С.-с. К : (година 12.10). Приступаємо до другої точки обжаловання відносно невиконання приказу ч. оп. 1405. Штабу
Головного Отамана з дня 1-го падолиста ц. р. що до переведення відступу галицьких військ.
Полк. Ш.: — Передусім стверджую, що цей приказ був
ініціований нами самими. Штаб Головного Отамана питав,
чи ми годимося на евентуальне відтягнення фронту, а тоді
Начальна Команда поставила внесок відступити не тільки
так далеко, як це пропонував Штаб Головного Отамана, а
навіть ще кільканайцять кільометрів дальше, бо через те ще
більше скорочувалося фронт. Приказ звучав виразно, що
„фронт належить відтягати постепенно”, а це переводилося в
Галицькій Армії навіть ще перед одержанням цего приказу.
Відійти також і поза Немирів мусілося полишити, тому що
цілий район був переповнений хорими, а відтранспортовання
хорих і ранених з того району було неможливе. Тому рішила
Начальна Команда покищо зрезигнувати від дальшого відступу, а перевести його допзрва при зміні відносин. Це рішення було також і по думці одержаної директиви. Крім того
донеслося це Штабови Головного Отамана, при чім Начальна Команда подала також свої причини. Відповідь не надійшла, так що Начальна Команда була тої думки, що Штаб
Головного Отамана годиться на це.
С.-с. К .: Як далеко були шпиталі від фронту.
Полк. Ш.: — 15 кільометрів.
С.-с. К .: Чи це не було за близько і чому відступу не прилагоджено заздалегідь.
Полк. Ш.: — Це було аж надто близько. Приготовитися
до відступу зарядила Начальна Команда ще перед одержанням цего приказу. Однак нагла зміна атмосферичної погоди
незмірно це утруднила, а передусім зробила неможливим відтягнення хорих і ранених.
С.-с. К.: Що зарядила Начальна Команда на одержаний
5-ою Бригадою приказ Добровольческого Командування завагонуватися та їхати до Єлисаветграду. (Читає акт).
Полк Ш.: — Відповідь є в актах. Без висліду ведених
конкретних переговорів ніяких кроків і рухів не починати.
Пр. от. Шух.: Яку ролю грав — по думці полковника —
в тій справі сотник Левицький.
Полк Ш.: — Після моєї думки він ділав зівсім щиро.
Я гадаю, що він, знаючи докладно обставини, виступав після
найліпшії волі і совісти.
(Суд віддаляється на нараду).
С.-с. К .: Рішено відкинути внесок на увільнення обжалованих від слідчого арешту, тому що це залежить від команданта.
Розправу відрочується до год. 3. попол.
Пополуднева розправа.

Початок година 3.30.
С.-с. К .: Тому що дня 10. падолиста о год. 3. оголошено
обом обжалованим зарядження проти них доразового поступовання, а від цего часу якраз минуло 72 години, тому рішив
суд перейти до звичайного поступовання, що дотичний командант затвердив.
На салі появився спів-обжалований от. Лисняк, а тому
що і проти него підноситься обжаловання, має згаданий три
дні до намислу в ціли обдумання оборони.

От. Лисняк: резигнує.
Обор. пор. суд. Кізь: Ставляю внесок на три дни до приготовання оборони.
(По порозумінні з обжалованим от. Лисняком — цофає).
От. Лисняк подає свої генералія: уроджений 25. цвітня
1882., в Городенці, греко-кат., активний, матура гімназіяльна,
асентирований 1903., 23 місяці на фронті, 3 рази ранений.
Пр. п. с. Кал.: Оголошує акт обжаловання.
От. Лисняк: Підчас мого службового побуту в Жмеринці
для переведення розвязання 14-ої Бригади покликано мене
телефонічно до постою Начальної Команди, чому — я тоді
не знав. В Винниці дістав я припоручення їхати до Штабу
Добровольчеської Армії, передати згаданий протест і переговорювати що до виміни полонених.
Неофіціяльно одержав я припоручення, вивідатися, під
якими услівями годили-бися Добровольці на евентуальне перемиря. Виконати це послідне було дуже легко: Добровольці
зівсім радо приняли відносну дискусію, а щоби станути на
трівкім грунті, сказав ген. Слащов, що зателефонує до Денікіна. Сотник Левицький виїхав скорше, а я лишився для вичікування відповіди. З нею то приїхав я назад і одержав від п.
ген. Тарнавського припоручення удатися до Жмеринки на нараду і сказати все в чотири очі п. диктаторови. Приказ цей
виконав я не на чотири, але на шість очей. Свідком був іменно от. Ерлє. Я поінформував п. диктатора, сказав йому, що
мене вислано офіціяльно з таким, а неофіціяльно з другим
припорученням. От. Ерлє є свідком, що п. диктатор о змісті
є поінформований.
Вечером велися переговори в нашій сальонці, та в першій
части цих нарад висказався п. диктатор, що потягне п. ген.
Тарнавського до відвічальности; коли однак четар Паліїв
переговорив і вияснив становище, тоді сказав п. диктатор:
,,Тепер я виджу зівсім инше становище” і сказав дальше „мені треба кілька днів, аби виїхати з Камянця” , говорив також
про депозити і пригадую собі суму 150 міліонів. З цего всего
мав я вражіння, що п. диктатор розуміє ситуацію так, як це
сказали представники армії, та як її розумів п. генерал: що
наше становище безвихідне.
В межичасі зажадав ген. Слащов відіслання конкретної
відповіди в протягу 24 годин; що на це відповіла НК. — не
знаю. Мене вислано другий раз з правом заключувати тільки

перемиря. Крім того одержали ми інструкцію письменно. (Повторює зміст з памяти).
Сказано було так:не розходилося о сейчасові заключення,
я зазначую це виразно, ходило о як найдовше проволікання.
В Жмеринці сказано нам, що за 2-3 неділі армія буде обута
й одягнена, а фаховці з генерального штабу сказали, що армія не видержить ані двох до трьох днів. Ми дістали право
лише переговорювати о перемиря. Що ми більше зробимо,
цего не потребує признати НК. Тимчасом Добровольці не годилися ніяк на перемиря, а хс^'ли тільки сейчасового мира;
наколи-би не були на це згодилися, грозили вони на другий
день наступом. Те, що ми заключили — це був тільки протокол, який треба було ще затвердити. Він був основою, на якій
треба було дальше переговорювати, і тому от. Ерлє і я поїхали ще до Одеси.
С.-с. К .: Чи п. отаман почуваються до вини.
От. Лисняк: (здивовано): — Ні.
С.-с. К : Чи ген. Слащов був інформований про те, як
далеко йдуть ваші повновлаети.
От. Лисняк: — Моя письменна повновласть є в Штабі
Доброволь. Командування ще й тепер, так що вони точно переконалися, як далеко сягають мої права.
С.-с. К .: Чи, вернувши з Жмеринки, Ви інформували п.
ген. і п. полковника.
От. Лисняк: — Так. Я здав звіт про те, що я говорив про
згадану справу, а обширніше реферував от. Шухевич.
С.-с. К.: Чи Ваш погляд про майбутню думку п. диктатора Ви сказали п. генералови.
От. Лисняк: — Мабуть. Здається, що так. Але точно не
пригадую собі.
С.-с. К .: Як прийшло до першого тихого завішення оружжа.
От. Лисняк: — Добровольці відносилися до нас з найбільшою ввічливістю і куртуазією, прямо самі оферувалися.
Вони то самі пропонували, коли прийшла відповідь від Денікіна, що вони дадуть нам час надумуватися. Впрочім не всюди вони того придержувалися і наступали мимо то на 5-ту
Бригаду.
С.-с. К .: Як Ви розумієте приказ ген. Слащова до 5. Бригади, щоби вона завагонувалася і переїхала до Єлисаветграду.

От. Лисняк: — Добровольці призвичаєні мабуть від Придніпрянської Армії, що тамошні старшини приходили зі своїми ранними звітами і переходили на сторону Денікіна, а навіть був случай, що прийшов старшина до Добровольців, згори казав собі приготовити кватири й їду для своєї батерії, яка
пізніше мала перейти.
С.-с. К .: Чому не звернули Ви увагу на брак повновластей
до заключення Вами договору, який „обовязує” з хвилиною
підпису.
От. Лисняк: — Ходило о узискання на часі, а ми думали,
що НК не прийме цего і знову узискається на часі; наколиби
цей протокол зістав підписаний і Нач. Кмдою, доперва тоді
можна булоби уважати його правним документом.
С.-с. К .: — Яку ролю грав ген. Шіллінг в цій справі.
От. Лисняк: — Він не був присутним при переговорах.
По підписанні нами передано йому цей акт до затвердження,
а наколи і він підписав, поїхав сотник Левицький з протоколом по підпис началь. вожда. Наколи той не бувби підписав,
треба булоби робити поправки і знову зискалобися на часі.
Моє переконання є таке, що це проволікання осягнено, бо на
примір і тепер ще справа перетягається.
С.-с. К.: Чи с. Левицький знав про це, що тут треба підпису Начального Вожда.
От. Лисняк: — Думаю, що ні. Він сейчас по принятті,
яке улаштовано для нас у Добровольців, не був цілком тверезий.
Пр. от. Шух.: Що було умовлено відносно нашого Правительства.
От. Лисняк: — Було сказано, що Правительство не виконує територіяльної власти, остається однак і має право зноситися з другими державами. Додаткові зміни відносно Правительства мало обговоритися в Одесі і в тій ціли треба було
тамтуди їхати. Правительство яко таке мало увійти під покров
ген. Денікіна.
Обор. от. Шеп.: Чи наш фронт довідався про це тихе
перемиря і як він приняв його.
От. Лисняк: — Добровольці це перемиря самі нам предложили, застановлення ворожих кроків приняв фронт з полекшою і вдоволенням.
Обор. пор. Кізь: Чи Ви думаєте, що це перемиря принесло нам шкоду і в якім стані застали Ви — при Вашім
переході через фронт — наші частини.
От. Лисняк: — Я переконаний, що тут і найменша павза
в боротьбі принесла нам тільки користи. Стан фронту був
дуже злий. На 4 кільометри фронту 4-ої Бригади стояли чотири полеві сторожі. Зміни не було. Падали дощі. Люди були
голі і без чобіт. Командант Бригади і майже ціла армія знали
про те, що їду до Денікіна: Я в нікого не вичитав на лиці, що
він обурюється на те, що я пішов до Денікіна.
Обор. пор. Кізь: Чи Ви уважали цей акт як правний.
От. Лисняк: — Безуслівно ні. Тут треба було ще затвердження Н. Команди.
Пр. от. Ш ух.: Чому Ви підписували все як Галицька Армія, а не як Українська.
От. Лисняк: — Я на це не звернув уваги. Мене вислала
Галицька Армія і в імени такої я виступав.
Година 4.23: зізнає полковник-лікар Д-р Андрій Бурачинський, подає генералія.
С-с. К : напоминає свідка на обовязок зізнавати правду.
Полк.-лік. Д-р Бур.: Вже в Галичині були санітарні відносини Гал. Армії дуже лихі і вони змінилися на Придніпрянщині ще на некористь. В дни 1. жовтня цр. було в Армії разом 2.300 хорих, а крім того 600 недужих в домі виздоровців.
Разом тільки в лічницях — около 2.900 хорих. Крім того приблизно таке саме число при частинах і при обозах, значить
в цілій Гал. Армії було з початком жовтня около 6.000 хорих.
При кінці жовтня побільшився стан хорих в лічницях
на разом 5.000 хорих, а наколи візьмемо таке саме число при
частинах, то вийде як стан хорих на армії з кінцем місяця
жовтня около 10.000 -11.000, себ-то 20-22% Армії. Стан хорих в Армії постепенно побільшується. В сучасний мент —
після обчислення з дня 12. падолиста — находиться в лічницях армії 5.800 до 6.000 хорих, а додавши до цего приблизно таке саме число хорих при частинах, треба сказати, що
тепер маємо ми в армії около 12.000 -13.000 хорих.
Ми мусимо бути приготовані, що та цифра ще значно
зросте: находимося в пошестній полосі, а при найменшім пересуванні через постійну зміну постою і кватир зараза мусить
ще побільшитися. Неосальварзан одержали ми в послідних
днях і то навіть в поважній скількости, однак ужиття цего
средства лічить тільки з хороби, однак не хоронить перед

заразою відворотним тифом. Наші люди бються, все ті самі,
вже цілий рік, а зробили в тім часі дві офензиви під Львів,
два відступи в Галичині, одну офензиву аж до Київа, значить більше, як 1500 кільометрів. Того рода зужитковання
сил не може ділати корисно на відпорність проти недуг і хоріб: смертельність в армії росте з дня на день.
В Запасній Лічниці ч. 1 умерло за цілий місяць жовтень
149 люда, а вже за одну декаду падолиста померло 69 людей;
в Полевій Лічниці умерло в місяці жовтни разом 39 хорих,
а вже в тій декаді падолиста 16 людей.
Наша армія потребує тільки для асанізації найменше тридо чотири-місячного відпочинку. Треба звернути увагу на це,
що в цілій армії маємо разом 29 дипльомованих лікарів, а
санітарних старшин дуже мало і то тільки такі з дуже коротким часом медичних студій.
Вже 24. серпня цр. вислав я через Інтендантуру НКГА
до диктатора письмо, в якім звернув я увагу вже тоді на грозячу катастрофу з причини недуг. (Перечитує акт).
Можу предложити стос депеш, в яких удавався я до всіх
Управлінь, Гол. Отамана, Диктатури, Голови. Санітарного
Управління, Міністерства здоровля з просьбою о санацію тих
відносин. На ті телеграми не дістав я взагалі відповіди, а десь
колись тільки обіцянку „що ужиється заходів.”
С.-с. К .: Які обставини панували в лічницях.
Полк.-лік. Д-р Бур.: Тепер ми не маємо „лічниці”, а тільки „склади хорих”, з яких виноситься трупів. їсти не можна
дати, бо нема грошей за що купити, раз дали нам цукор для
обміну, однак коли цей появився в більшій скількости на ринку, впав очевидно сейчас на ціні і знову не приніс хісна. В
натурі дістається мало.
Те, що горстка наших лікарів робить тепер своїми невистарчаючими силами, є подиву гідне: зараз лежить 6 галицьких лікарів хорих на тиф, один недавно помер. Я є активний
старшина-лікар. Підчас всесвітньої війни були санітарні відносини на поодиноких відтинках італійського фронту дуже
лихі, але чогось подібного — як тепер — я ще не видів. На
нараді в Винниці обговорювано ці відносини дуже докладно,
а про санітарні справи говорили тоді сотник-лікар Д-р Коцовський і сотник-лікар Д-р Білозор.
Обор. от. Шеп.: Чи п. полковникови є відомо, що галицьких хорих трактується в придніпрянських лічницях як ворогів.
Пр. от. Шух.: Ухилюю це питання.
Обор. от. Шеп.: Прошу це запротоколувати. Як п. полковник пояснюють це, що в часописях часто читається, немов
медикаменти вже надійшли і чи ми які з них одержували.
Д-р Бур.: Що було, то ми одержували.
Обор. от. Шеп.: Чи стрільці хочуть іти до лічниці, і куда
вони ідуть, коли виходять з них.
Д-р Бур.: Так стрільці як і старшини нерадо йдуть до
лічниць, а навіть бояться шпиталів: це очевидно не повинно
бути. По виздоровленні не йдуть стрільці прямо на фронт, а
тільки до приюту.
(З заприсяження свідка резигнується.)
Година 5. попол. Четар Дмитро Паліїв — свідок, уродж.
1896., Перевозець, пов. Калуш, студент прав, четар, особистий
адютант начального Вожда. Упімнений — зізнавати тільки
правду — зізнає: Про переговори з Добровольцями я нічого
блищого сказати не можу. Точок умови я не знав. Нараду в
Жмеринці скликано з ініціятиви Придніпрянської Армії. По
дорозі до Жмеринки інформувалися ми у п. от. Лисняка про
хід і стан переговорів, однак він не відповідав точно і сказав,
що він звязаний тайною. В Жмеринці відложено нараду —
місто 3. падолиста год. 19. — на день 4. падолиста год. 9. На
нараді брали участь Гол. Отаман Петлюра, диктатор Д-р Петрушевич, президент міністрів Мазепа, командарм Придніпрянської, команданти всіх груп Придніпрянської Армії та
депутати наших корпусів.
Кождий з командантів груп представляв положення як
найбільше критичне і жадали 2-3 тижні відпочинку, щоби
бути боєздатними; Запоріжська Група, яка особисто не була
заступлена, депешувала, що положення і в неї є критичне,
що вона однак може битися, наколи мати ме доповнення й
одяг. От. Сальський в довгій промові, повній трагізму представляв положення, як крайно критичне. Жадав, щоби цей
день стався історичним і щоби рішити, куда іти. Генер.-квартирм. полковник ген. штабу Капустянський говорив те саме.
Я прочитав заяву Нач. Кмди, сказав, що треба зовнішної помочі, бо внутрішна завела, і поставив в імени Нач. Кмди наглий внесок — вступити сейчас в переговори з Добровольцями в ціли осягнення перемиря. Один старшина гал. етапу жадав резолюції, яка обовязувала би Правительство і Головного Отамана.
На те сказав Гол. Отаман менш-більш таке: „Ви кажете,
що положення критичне, а я кажу, що воно не критичне.”
Сказав дальше, що він вже зарядив реквізицію одягів та убрання, та дав і нам вільну руку, щоби реквірувати все, що
нам потрібне.
В імени Штабу Гол. Отам, говорив відтак і підполк. ген.
штабу Долєжаль. І він сказав, що положення не є критичне,
бо є вже получення між обома арміями. Сказав дальше, що
армію треба відтягнути на лінію, де вона молсе відпочивати,
а тих кілька тисяч людей, які представляв собою зараз Гал.
Армія, легко буде там одіти і прохарчувати.
Його думку збили от. Ерлє і полк. Капустянський, кажучи, що при першім переломі між обома арміями була ще майже ціла Гал. Армія здібна до ужитку як резерва на денікінському фронті, а що тепер таких резерв ніяких немає.
Голос забрав президент мін. Мазепа. Сказав також, що
тепер положення не є критичне, що за кордоном наше становище все поліпшається, та що вже їде місія антанти з Букарешту. ,,Які-б не запали на тім зібранні ухвали, то вони Правительства не вяжуть, як і не вяжуть трех четвертин цілої
армії, бо ця армія хоче боротися.”
Відтак відбулася нарада відпоручників з кождого полку,
на якій я не був присутний.
Сотн. Д-р Цьокан, який брав участь на ній, сказав мені,
що були нарікання, немов би не було чим стріляти і т. и.; на
це мав сказати Гол. Отаман, що він „сам буде воювати.”
Підчас перерви питалася Нач. Кмда з Винниці про хід
нарад; от. Ерлє відповів, що наради йдуть з такою самою
метою, як свого часу в Винниці; сотн. Кох, який був при
апараті, передав просьбу п. генерала до п. диктатора о рішення того-же, а наколи-би таке не запало, то п. ген. мусіли-би
ділати самовільно, бо немов мужва цего жадає. Я предложив
цю депешу п. диктаторови, а той відповів, що він витягне з
цего консеквенції.
На окремій нараді гал. старшин зажадав п. диктатор образу про настрої стрілецтва. Корпуси говорили з початку про
настрій, а не про обєктивну ситуацію. Тоді п. диктатор встав
і заявив, що Нач. Кмда формально відокремилася від фронту, що вона не тільки тепер, але й передше не виконувала
приказів Гол. Отамана, бо — місто цілим корпусом — наступала тільки одною Бригадою. Дальше, що п. диктатор відносно ген. Тарнавського витягне свої консеквенції.
Отам. Букшований і сотн. Гнатевич спротивилися словам
п. диктатора, наче би Нач. Кмда не вела бою з серця, а тільки
тому, що мусіла; сказали, що прикази Нач. Кмди приходили
точно і в добрім дусі.
Відтак говорив я і сказав, що наколи Нач. Кмда не ділає
по думці п. диктатора, то тому винен п. диктатор, бо ми все
просили о зміну постою п. диктатора і о приїзд нашого Правительства до Винниці. Я зазначив, що старшини на цій нараді говорили тільки про настрій, а не про ситуацію на фронті. Якщо п. диктатор стоїть на становищі, що загальна українська справа вимагає, щоби армія билася аж до погибелі,
тоді так і Начальна Кмда як і війська приказ виконають і
дійсно будуть битися та гинути. Якщо, однак, п. диктатор стоїть на становищі, що армію треба ратувати, то Начальна Кмда
є тої гадки, що критичний момент вже надійшов, і що тепер
треба рішитися, чи армію пожертвувати, чи дати їй можність
якого-небудь дальшого життя.
Тоді сказв п. диктатор: ,,Я безуслівно мушу задержати
армію, і аби її спасти, я перейду до Денікіна.” (Порушення
на салі; судді й оборонці щось нотують).
Зі слів п. диктатора, що він піде до Денікіна, вивязалася
дискусія. Старшини почали представляти справу инакше, почали вицофуватися і зміняти фронт, так що п. диктатор сказав, що він тепер не знає, чого держатися. Дальше сказав п.
диктатор, що він хоче їхати до Винниці, однак є немов вязаний та окружений шпіонами Петлюри та Поляків; дальше
— що члени Правительства Голубович і Макух перенесли вже
свій грунт до Відня і виїхали, а тільки п. диктатор зі своїм
апаратом лишилися в Камянци.
Постановлено, що ми на нараді, яка мала відбутися спільно з Наддніпрянцями, внесемо резолюцію про негайне почаття переговорів з Добровольцями.
На всякий случай було рішено, прінціпіяльно можна вести переговори з Денікінцями, належить однак чекати до дня
6. падолиста год. 14., тому що мала приїхати якась делегація,
яка має вратувати Україну.
С.-с. К .: Хто по приїзді до Винниці здавав доклад п. генералу і яке вражіння віднесли були п. генерал і п. полковник Шаманек.
Свідок: Ми всі були покликані. Я сказав п. генералови,
що п. диктатор прінціпіяльно годиться перейти до Денікіна,
що він однак хотів чекати на „критичний момент”. П. диктатор сказали, що немов Правительство Придніпрянців задумує
в крайнім случаю перейти до большевиків, а він — п. диктатор хоче видержати при своїм союзнім обовязку аж до цеї
послідної хвилини, і хотів оминути клеймо зради, яке кинуло бися на него, наколи би він з Денікіном порозумівся скорше. До большевиків п. диктатор не піде, а з хвилиною переходу Правительства до комунізму, зникають для п. диктатора його союзні обовязки. Так і п. ген. Тарнавський, як і п.
полк. Шаманек з того докладу безуслівно мусіли винести
вражіння, що засадничо диктатор годиться на добровольчеську орієнтацію. Ходило тільки о момент, а до 14. год. 6. падолиста мала прийти депеша з рішенням.
С.-с. К.: Чи збори в Жмеринці були збором чисто військовим, чи рід віча.
Свідок: Це був рід воєнної наради, яка мала рішити долю армії. Отаман Сальський заявив: „Ми мусимо рішитися і
сегодня сказати собі ясно, куди нам треба йти . . . ”
С.-с. К .: Як Ви розумієте висказ підп. Долєжаля, що армію треба „відтягнути від ворога.”
Свідок: Цего не можна розуміти. Це також сказав і от.
Сальський, який, збиваючи виводи підп. Долєжаля, сказав,
що такої лінії нема.
С.-с. К .: Може пполк. Долєжаль розумів це так, що треба
з ворогом порозумітися.
Свідок: Ні. Боже борони. На нашій нараді з п. диктатором сказав пполк. Долєжаль по німецьки, що він є першим,
який перейде до Денікіна; на головній нараді говорив так,
як п. Гол. Отаман, а в нас так, як п. диктатор.
Пр. от. Шух.: Чи свідок допускає злий намір ген. Тарнавського, полк. Шаманека, або от. Лисняка.
Свідок (рішучо): Виключаю. Ген. Тарнавського знаю
тільки як щирого Українця, от. Лисняка вже давно від Укр.
Січових Стрільців, а полк. Шаманек, це чоловік праці, про
якого така думка зовсім недопустима.
Прок. п. Кал.: Чи п. ген. Тарнавський був би дійсно
ділав супроти волі Правительства, чи він тільки так грозив.

Свідок: Я думаю, що п. генерал хотів тільки спонукати
п. диктатора до рішення, бо там на нараді хотіли справу знову перетягати.
Прок. пор. Кал.: Що п. диктатор розуміли під своїм закидом на нараді „Нач. Кмда не виконує приказів Гол. Отамана” , а зглядно веде боротьбу не від серця.
Свідок: Я думаю, що це була інтрига пполк. Долєжаля,
який мав якісь особисті обрахунки з полк. Шаманеком і длятого в такім напрямі інформував п. Диктатора.
Член суду от. Бубела: Чи от. Лисняк повідомив п. диктатора, що місія зістала вислана.
Свідок: Мені сказав п. от. Лисняк, що він інформував п.
Диктатора.
Оборонець: Чи Ви впливали на п. генерала політично.
Свідок: Тільки при деяких випадках; раз, щоби злагодити непорозуміння між от. Петлюрою і п. диктатором.
Об. от. Шеп.: Чи Вам відомо що про сотника Давидяка?
Свідок: Так. Раз нам був сказав п. диктатор, що він для
переговорів з Денікіном приготовляє місію, зложену між иншими з Д-ра Назарука і сот. Давидяка. На нашу відповідну
просьбу прийшло рішення, що висилка тих панів поки що
є злишна.
Об. пор. Кізь: Чи крім представлення недостач на нараді
в Жмеринці висказувалися які старшини, який політичний
напрям повзяти?
Свідок: Так. Полк. Капустянський сказав виразно, що
одинокою дорогою для нас є тільки переговори з Добровольцями, і сказав також (здається, що то він був), що до Поляків також не можна йти з огляду на Галичан.
Година 5.50: четар Паліїв складає присягу. По присязі
на відносний запит заявляє, що зі зізнань нічого не має до
змінення.
С.-с. К.: (звертається до обжал. полк. Шаманека) Чи особисті відносини між п. полковником і пполк. Долєжалем
були дійсно напружені?
Полк Ш .: — Я про це говорити не можу.
С.-с. К .: Яке Ви маєте відносно того вражіння ?
Полк. Ш.: Я маю вражіння, що таке напруження мало
місце. Чим раз то знову приходили з Штабу Гол. Отамана
прикази з критиками, немов Нач. Кмда не працювала би так,

як цего бажає Штаб Гол. Отамана. Може бути, що тут можливо співділала також якась особиста нота.
Год. 18: зізнає свідок поручник Ковальський Родіон, ур.
1893, Романівка, пов. Теребовля, греко-кат., вільний, укінчений правник, поручник, начальник дефєнзивної розвідки при
НКГА. Упімнений.
С.-с. К .: Свідок мас зізнати про стан і настрій армії та її
тилів в кінці місяця жовтня та початку місяця падолиста.
Пор. Коваль.: Після наспівших в бюрі дефензивної розвідки звітів — стан військ, урядів, управлінь і тилів представлявся в згаданім часі дуже некорисно. Я маю вражіння, що
пружину, яку можна до якоїсь степени, тут в цім случаю натягнено за багато. Як розвідчий старшина австрійської армії
видів я послідні змагання австрійської державності! боротися з надходячою австрійською революцією і запамятав собі
ті симптоми, які тоді запримітити я мав нагоду. Ті самі симптоми видів і виджу я тепер: на задах нагло всі уряди відказалися від послуху, нагло видно саботаж, агітацію, розклад, а
все це на задах. З задів підходить вперід до армії. Армія може ще триматися, а тут зади вже падають.
Розвідчі старшини ворожих держав переїздили нашу державу вздовж і впоперек як хотіли. Поліційний апарат підупав. Вороги знають про нас більше, як ми самі. Про деякі
детайлі і висновки довідався наш уряд допзрва від переловлених звітів французької розвідки. Ворожа пропаганда робила своє. Ложні вісти кружляли довільно. Польський елемент зорганізований як слід, щоби нас знищити: всі польські
цукроварні мілітарно і економічно вспіли ділати на нашу
економічну шкоду. Знаний українофоб граф Ґрохольський
їздив по винницькім повіті з перепусткою від Гол. Отамана.
Все це голосив я п. Гол. Отаманови, сказав йому, що дисципліна у нас є, однак не вільно її натягати, бо може наступити
кріза; на нараді в Винниці реферував я про те все, а Гол.
Отаман приняв все до відома. Про настрій на фронті можу
зголосити: відношення до старшин чудове, відношення до
Наддніпряців й Денікіна лихе. Всюди стрінулося питання,
чому ми Галичани маємо боротися на всі сторони, а тутешне
пузате і здорове населення сидить спокійно в хаті, а навіть
їсти нам не дасть. Нашої армії розложити ці обставини і ці
чутки не були в силі, бо ми не мали де втікти. Однак саботаж
придніпрянських урядів й управлінь були все нарочні. Придніпрянські лікарі напримір є всі Денікінці, які тайно є зорганізовані, а коли я хотів одного арештувати, то він мені цинічно сказав, що тоді галицькі хорі пімруть без лікарської
опіки.
С.-с. К : Який був настрій відносно Денікіна?
Свідок: Були погрози, щоби Нач. Кмда покінчила війну
з Денікіном. Навіть деякі старшини заявили, щоби або перейти до повстанців і згинути, або нарешті скінчити з Денікіном.
Сили Денікіна численно не цілком переважали нас, однак
спосіб боротьби, знакомість тутешних обставин, висока здібність і знання партизантки, напади на наш флянк і на наш
тил, налети сильною і доброю кавалерією — це все деморалізувало наших стрільців, призвичаєних тільки до регулярної й методичної боротьби і необзнакомлених з льокальними
відносинами. Добровольці знали й використовували цю свою
висшість.
Пр. от. Шух.: Чи підчас перемиря відтягав Денікін які
сили з нашого фронту?
Свідок: Ні. Противно це перемиря принесло нам певну
моральну користь у тутешних селян: в деяких повітах мужики вже були зорганізувалися до повстання проти нас і готовилися до того, щоби кинутися на наші відступаючі обози.
Однак коли прийшла перша тільки чутка про переговори з
Денікіном, утихли всі змагання до повстанчеських акцій, бо
почалися бояти певної й великої кари.
Година 18.25 — свідок присягає. Зізнань своїх не змінює.
Зізнає свідок четар Іван Гураль, ур. 1894., Гумниска, пов.
Камінка Струмилова, греко-кат., вільний, студент прав, приділений до муніцийного реферату НКГА.
С.-с. К .: Упоминає свідка і жадає звіту про стан муніції,
оружжа і запасів в тих матеріялах.
Свідок: Гал. Армія мала до 25. вересня цр. два способи
здобування муніції. Перше — закупно в краю, — друге —
закупно за кордоном. Дня 25. вересня заборонив уряд закуплювати муніцію в краю, тому що це було немов за дорого.
З закордону одержала Гал. Армія підчас свого побуту на
Придніпрянщині три муніційні транспорти з Румунії, а саме:
— ЗО. серпня разом 300.000 крісових набоїв, себ-то по 15 набоїв на стрільця і 600 гарматних набоїв, значить по 3-4 стрілів на гармату. — 19. вересня разом 600.000 крісових набоїв,
себ-то по ЗО патронів на боєвика і 2.600 гарматних стрілів,

себ-то 20 набоїв на гармату. — 21. жовтня разом 480.000 крісових патронів, значить (тому що боєвий стан в межичасі вже
значно зменшився) по 70 стрілів на стрільця, 1.200 гарматних
стрілів, себ-то по 10 стрілів на гармату.
На загал можна сказати, що транспорти надходили з регулярністю раз на місяць, а кождий такий транспорт вистарчав на пересічно один боєвий день. Як довго армія була в
наступі на большевиків, то таке муніцийне доповнення могло
вистарчити: армія була в офензиві, запотребовання набоїв
було менше тут і там малося муніційну добичу. Однак теперішний стан дефензиви запотребовує багато більше патронів,
а з другої сторони й нема нагоди та можливости робити якунебудь добичу. Коли видано послідний транспорт муніції з
21. жовтня, то вже за кілька днів фронт знову жадав нових
набоїв.
Відносно оружжа — то армія одержала за цілий послідний місяць 500 крісів; з тих найбільша часть була нездалих.
Наколи кріс такий зіпсується, то трудно його направити, бо
одинока майстерня не мала знарядів. Зіпсуті гармати треба
було стягати з фронту. В армії находиться разом зараз 35
гармат не до ужитку, з тих є 20 попсованих, а для 15 нема
муніції. Зазначую, що ті гармати стріляють без перерви вже
від початку української війни, так що довго стріляти ними
вже не можна.
Нач. Кмда писала часто меморанда відносно того стану
оружжа. Один наш старшина їхав до Камянця, вони ухвалили буджет, але дістати — ми нічого не дістали.
Пр. п. Кал.: Чи богато можна було закупити в краю
самім ?
Свідок: Це було заборонено. Впрочім я переконаний, що
тим, що ми тут закупимо, ми не виграємо. (Сміх на салі).
Об. от. тттрп. : Чи свідкови відомо, що тутешні селяни купували від стрільців і міняли на хліб набої, кріси, а навіть
скоростріли?
Свідок: Ні.
(З заприсяження резигнують).
Година 18.37: зізнає свідок пор. інтендант Петро Хомич,
ур. 1891, Михайлевичі, пов. Дрогобич, греко-кат., вільний,
активний старшина. Зізнає: В Галицькій Армії є 75% фронту без одностроїв, 50% без обуви, грошей загальний брак.
75% не має по більшій части плащів, ані біля. Число черевиків є трохи більше, але зате їх рід дуже злий. Матеріяльних
довозів армія від нікого не діставала і мусіла опертися зівсім
на те, що собі здобула в бою, або закупила. Брак грошей був
такий, що в останніх часах навіть і через один місяць не виплачувалося льону. (Порушення на салі). Диктатура це знала. Придніпр. Армія — оскільки мені відомо — діставала
більше як ми, однак доказів на це не маю. Пропорціяльно
вона діставала однак більше як ми.
(З заприсяження свідка резигнується).
Пр. п. Кал.: Ставлю внесок на переслухання п. диктатора
і пполк. Долєжаля як свідків на обставину що Нач. Кмда
не виконувала точно приказів Штабу Гол. Отамана.
Об. с. Шал.: Прошу цей внесок відкинути, бо він є нонсенс. Панове є обжаловані о один конкретний чин, а цей вияснити маємо свідків тут; покликувати свідків на нові обставини — це є нонсенс. Хиба що п. прокуратор розширить обжаловання ще на нові точки.
Натомість ставляю внесок відчитати акта, в яких так п.
ген. Тарнавський, як і полк. Шаманек вже заздалегідь звертали увагу так Гол. Отамана, як і п. диктатора на стан армії
і вияснювали положення.
Об. от. Шеп.: Високий Суде. Ходить о це, чи п. диктатор
засадничо згодився на крок ген. Тарнавського, чи ні. Свідком на цю обставину — після моєї думки — може бути тільки високопоставлена особа, яка мала нагоду в критичних
днях говорити на цю тему з п. диктатором й одержати вражіння про його наміри та його думки. Такою особою є теперішний шеф штабу Гал. Військ — п. генерал Ціріц.
Ставляю слідуючі внески: 1) візвати п. ген. Ціріца на
свідка для вияснення засадничого становища п. диктатора в
справі переговорів з Добр. Армією; 2) відчитати енунціяції
винницької часописі „Шлях”, яка ілюструє добре відносини,
в яких находилася наша армія взагалі, а Нач. Кмда в особливосте серед тутешнього населення — а в яке положення поставила армію тепер загальна агітація; 3) Високий Суд зволить переслухати також таких старшин, які як компетентні
до того можуть точно зясувати матеріяльне положення армії
і тому прошу візвати інтендантів 1-го і ІІ-го Гал. корпусів, як
свідків.
С.-с. К : Відносно внеску п. прокуратора на візвання п.

диктатора як свідка перечитаю слідуючу депешу: „Приїзд
п. диктатора з технічних, політичних і державних зглядів неможливий”.
Павза. — Нарада.
С.-с. К.: Суд відкинув внесок на покликання п. диктатора і пполк. Долєжаля як свідків, тому, що прокуратор не розширив обжаловання на дальші конкретні случаї, а в цім случаю свідки є злишні. Крім того — як вже каже перечитана
депеша — п. диктатор і так приїхати не може.
Натомість прихилився суд до внеску відносно допущення
як свідків ген. Ціріца та інтендантів 1-го і ІІ-го Гал. корпусів.
Розправу відрочується до завтра рано год. 9.
Год. 19.10 — кінець першого дня розправи.

Другий день розправи.

Година 9.15.
С.-с. К .: Приступаємо до дальшого тягу доказового поступовання.
Зізнає свідок сотник-інтендант Михайло Гарасевич, ур.
1885, Козари, пов. Рогатин, греко-кат., інтендант 1-го гал. корпусу.
Свідок: І. Гал. Корпус під зглядом харчів та одностроїв
зданий був все на власні сили. Від Нач. Кмди і Правительства
нічого не одержував. Підчас послідних операцій мав корпус
тільки одну пекарню на цілий корпус. Достава хліба була на
загал добра, однак показувалися звичайно технічні перешкоди в довозі, так що часто бригади тяжко одержували хліб.
Населення показується чимраз більше вороже, тому і висунені відділи стягається, а длятого і матеріяльне заосмотрення, яке доставляли досі згадані відділи, погіршується. Збіжжа можна було одержати в дорозі земельних управ за поквітованням, однак худобу тільки за гроші, так що заосмотрення мясом з дня на день стається труднішим. Я навіть з тої
причини просив о зниження пайки мяса, однак цего не зроблено, бо не було чим мяса заступити.
Одностроїв одержали ми тільки раз по переході Збруча
в Мінківцях, однак це була мінімальна скількість. Під зглядом однострої можна сказати, що люди йшли вперід тільки
тому, щоби вбратися і здобути собі щось, щоби одітися; раз
6. бригада здобула собі одіння в Бердичеві, однак це не вистарчало для цілої бригади; в Бердичеві здобуто також пять
вагонів твердої скіри, яку розділено на частини корпуса, а
часть відступлено інтендантурі Нач. Кмди, згл. Кмди Етапу.
З того матеріялу зроблено досі около 5.000 пар черевиків для
1-го корпуса.

(На відносний запит С.-с. К .): Не кождий чоловік має
плащ. Що до одностроїв в послідних днях жовтня, то їх стан
в І. корпусі був дуже злий. Зимового охоронного виряду нема. Можна сказати, що ані одного коца в корпусі не було.
Біля ми не мали і не діставали. Корпус потребує місячнс
55,000.000 гривень. Тимчасом одержано за цілий час від переходу через Збруч аж до тепер всего разом 80,000.000 гривень.
С.-с. К .: В такім случаю як Ви покриваєте недобір?
Свідок: Недобір є непокритий. Ліквідуючі не знають що
робити. Були случаї, що в деяких бригадах поодинокі стрільці позичали ліквідуючим гроші, а при артилерії буває, що
пушкарі годують коні за власні гроші. До того приходить, що
по нашім наступі на большевиків, коли богато совітських
грошей було в касах і при частинах, Правительство нагло ті
гроші уневажнило. Тимчасом у нас вже були виплачені льони совітськими грішми, так що нагло все стрілецтво опинилося з безвартісними грішми в руці і почало жадати виміни
тої валюти. Мимо відповідних донесень, просьб і представлень не доставлено нам грошей для виміни тих неважних
банкнотів, а огірчення стрілецтва через те очевидно побільшилося. В посліднім часі, стрільці льону не одержали, так
що той часто залягає. На це стрільці знову нарікали.
Чл. с. от. Бубела: Чи відомо Вам, що Дієва Армія одержала від Правительства 11.000 гарнітурів біля?
Свідок: Не відомо.
Пр. п. Кал.: Прошу мені сказати дещо про здобуті частинами 1-го корпусу магазини та Ваші теперішні майстерні.
Свідок: В Винниці стрінули ми магазини зі старих річей,
які ми вважали за воєнну добичу. Не маючи однак людей для
постійної охорони того-ж магазину, а з другої сторони через
скорий поступ тодішних операцій на Київ, не мали ми змоги
взяти цего магазину цілковито в руки і толерували, що в межичасі перейшов він під заряд Запоріжської Групи. Деякі
річи з того магазину ми одержали, однак тільки тоді, наколи
завідуючий дістав хабар. Пригадую собі суму 3.000 біля, однак для стану 15.000 людей — це нічого. Корпус потребував
в місяці жовтні 15.000 пар біля, 5.000 пар черевиків, 5.000
сподень і блюз. Не одержав нічого, а наші майстерні виготовили в тім часі 300-400 гарнітурів.
С.-с. К : Чи в однострою, в якім находився стрілець при
кінці місяця жовтня, був він спосібним до бою, чи ні?

Свідок: Рішучо ні; також і нові черевики, які успіла
виробити фабрика „Яструб”, не представляють собою ніякої
вартости і є тандитною роботою.
С.-с. К.: Чи після Вашої думки можна було своєчасно
приготовити часть матеріяльного виряду якою центральною
управою заздалегідь?
Свідок: Правительство могло при добрій волі і своєчасній
відповідній організації все це зробити. Так напримір успів я
купити тепер в районі Проскурова 2.000 кожухів по 2.0003.000 карбованців за штуку. Місяць тому назад ті кожухи коштували по 1.000 карбов. Наколиби Правительство ще в літі
було сцентралізувало ті жерела, тоді тепер не булоби ніякої
спекуляції і не дійшлоби до того, що тепер поодинокі частини
(І. корп., II. корпус, Група СС.) підбивають собі взаїмно ціни.
Крім того я маю відомости від моїх агентів, що на пр. з Бесарабії можна — хотяй неофіціяльним і неправильним способом — одержати все, теплий одяг і пр. Великий транспорт
мундурів з Америки іде вже два місяці. Після моєї послідної
поїздки в район Проскурова, сказано мені, що в Гусятині стоїть великий транспорт зі сукном . . . Він чекає на Правительство . . . В кождім разі не є він для Галицької Армії.
С.-с. К.: Чи Начальна знала про ті кожухи в Проскурові ?
Свідок: Знала і вислала тамтуди також свою вимінну
базу; купити не було за що, бо не було грошей, а міняти
скорше не було можливо, бо Правительство не позволяло на
виміну цукру. І тепер властиво міняти не вільно, але ми вже
з нужди на це не зважаємо, і я приказав бригадам міняти
цукор. Очевидно — Правительство називає наше поступовання анархією, сваволею і т. д. Отаман Петлюра сам особисто
займався такими річами і раз на підставі якогось доносу відносно мнимої реквізиції галицькими частинами в формі забрання 150.000 порожних мішків назвав наше поступовання
також анархією.
Година 9.50 — сотник-інтендант Володимир Павлусевич
зізнає як свідок: ур. 1883, Протеси, пов. Жидачів, греко-кат.,
вільний, активний, інтендант ІІ-го Гал. Корпуса.
Одна половина ІІ-го корпуса мала кожухи, друга половина була так лихо одіта, що на це не можна не зважати; нові
черевики абсолютно не є до ужитку, та по двох місяцях розлітаються в болоті; ватовані камізельки на стільки до нічого,
шинелів в III. Корпусі є тільки для одної третини стану. Спосібність одіти цілий стан мого корпуса я справді мав, однак
не міг цего використати тому, що Група СС. арештувала висланих мною торговельних відпоручників, хотяй це було в
моїм районі, і не допускала до відповідного заосмотрення через пляновані мною закупна. Людей моїх бито, одержували
по 25 буків, а навіть і тепер ще, мимо виєднаних нами приказів у Правительства, люди мої ще арештовані, куплений мною
скот реквіровано і всі зроблені мною кроки загальмовані.
Коців нема. Є тільки феци. Біля виготовлено в Житомирі, около 8.000 гарнітурів, однак зі старого матеріялу і воно таке лихе, що по двох пранях воно дреться і є вже до нічого. При цім треба звернути увагу на те, що тоді, коли робилося це біля, стан корпуса виносив около 20.000 людей;
зараз в корпусі находяться ще люди, які не мають біля (задумується і потверджує) . . . зовсім не мають біля.
Відносно харчів, то буду мати збіжа на зиму. Що до
худоби — то ця справа представляється зле: незадовго було
би до того прийшло, що треба би пайку зменшити; тепер пайка виносить 250 грамів, за те піднесли пайку хліба на 700
грамів.
Пр. от. Ш ух.: Прошу мені спрецизувати процентово стан
людей без біля, зглядно без черевиків та одностроїв.
Свідок: 50% є цілком без біля; раз одержали ми 3,000
ватованих штанів, однак це були напевно останки якогось
шпиталю, бо були ще закрівавлені, а напевно з бакцилями
і богато причинилися до хоріб. У вишколах маємо 50% людей
без черевиків; що до черевиків на фронті, то треба сказати,
що наколи люди будуть машерувати, то половина опиниться
без черевиків.
Об. от. Шеп.: Прошу подати стан грошей при частинах.
Свідок: В деяких частинах через дві послідні декади не
виплачувано льону; на біжучий місяць одержав корпус тільки 2,000.000 гривень.
Зізнає як свідок генерал-четар ген. штабу Ціріц Густав,
ур. 1872, Сатмар Неметі, євангел. обряду, жонатий, шеф штабу Гал. Армії. (Зізнає по німецьки). Упімнений.
С.-с. К .: Коли п. генерал прийшов до Нач. Кмди ? Прошу
подати обставини, серед яких це відбулося.
Свідок: На всякий случай маю зі собою адютанта з точним дневником, де можна вглянути по евентуально потрібні
дати.

Перший раз приїхав я до Нач. Кмди разом з п. диктатором. Другий раз — для обняття призначеної мені посади —
дня 7. падолиста десь коло год. 12. Сейчас по моїм прибутті
зголосився також сот. Левицький в Штабі Нач. Кмди, при чім
я був присутний. Він мав підписаний договір зі собою і цей
договір переведено мені на німецьке. Тоді вислав я два телеграфічні звіти до п. диктатора.
С.-с. К .: Яке становище занимав п. ген. Тарнавський до
цего договору, значить, чи був ним вдоволений, а чи може
робив закиди сот. Левицькому?
Свідок: Він не був ані за тим, ані проти того. Я маю вражіння, що він приняв це як доконаний факт і погодився з
тим, що того змінити не можна.
С.-с. К.: Чи може чули п. генерал які вискази, які доказувалиби, що ген. Тарнавський не годився на правосильність
того договру?
Свідок: Не пригадую собі.
С.-с. К .: Ген. Тарнавський мав сказати сот. Левицькому,
що той прецінь не мав права підписувати такого договору та
мав йому для того робити якісь закиди.
Свідок: Може бути, но цего я не памятаю.
С.-с. К .: В якій мові говорено? Може п. генерал пригадують собі якісь жести, з яких можна припускати на зміст розмови ?
Свідок: Говорилося по найбільшій части по німецьки,
однак також по українськи. Про жести я собі нічого не пригадую. Я пригадую собі точно тільки те, що бесіда про правосильність договору велася доперва при засіданні з російськими заступниками, коли ті жадали підпису не старим, але
вже новим командуванням.
Впрочім Денікінці і тепер ще стоять на становищі, що
договір є правосильний, та що дальші переговори маються
вести вже на підписаній базі. Також ген. Шіллінг є тої думки.
Ген. Тарнавський стояв тоді на тім становищі, що він —
як уже звільнений з обовязків начального вожда — не має
права підписувати цего договору, та що це є річчю нового
начального командування.
С.-с. К .: Чи після Вашої думки договір — вже як такий
— був правосильний, чи доперва треба було ратифікації Начальною Командою?
Свідок: Я зголосив вже п. диктаторови, що — після моєї

думки — договір є правосильний. Відносно цего молена впрочім вглянути і в акта.
С.-с. К.: Як п. генерал пояснюють собі зовнішню форму
цего договору, в якім по підписах обопільних заступників виразно стоїть ще слово: „Утверджую” і підпис ген. Шіллінга.
Це означало-би, що тут треба і з другої сторони ще „утвердження” Нач. Вожда Гал. Військ.
Свідок: Мені не було відомо, з якими повновластями
вислав ген. Тарнавський своїх заступників. Я не мав осуду
в тій справі, щоби сказати, чи до правосильности потрібно
тих або инших підписів, а особливо підпису ген. Тарнавського.
Договір прочитано мені і я мав вражіння: ,,він є правосильний.” Нова Нач. Кмда мала сумніви тільки що до виконання
цего договору, тому що він містив в собі також і політичні
точки, та для того також ми просили о інструкції від п. диктатора.
С.-с. К .: Чи — оскільки цему не стоїть на перешкоді службова тайна — можуть п. генерал подати причини, з яких
звільнив п. диктатор п. ген. Тарнавського і п. полк. Шаманека від їхніх обовязків, а особливо чи це звільнення сталося
з причини мнимих переговорів з Добровольцями, чи з якихнебудь инших причин.
Свідок: Тому що началь. вожд звільнив мене від обовязків службової тайни на час мого свідчення — нема для
мене перепон відповідати на таке питання.
С.-с. К.: (По нараді суддей). Крім орікаючого судейського коллегіюм, мають всі присутні опустити салю. (Саля
опорожнюється).
(Дальша розправа ведеться в найстислішій тайні).
Свідок: Дня 22. жовтня цр. десь коло год. 22. прибув я
до Камянця. До Диктатури пішов я тільки тому, щоби довідатися, де моя кватира, яку я замовив собі був з пограничної
стації. Мене однак покликали до п. диктатора. Мушу чесно
признати, що я ніколи не видів п. диктатора в так пригнобленім настрою, як тоді. Тоді сказав мені п. диктатор по змісті
приблизно отце: „Поздоровляю Вас в дуже тяжкій для нашої справи годині; мені треба сильної руки для Нач. Кмди.
В штабі панує такий настрій, який прийдеться мені з трудом
опанувати. Під иншими зглядами наше становище є дуже
сумне. Нарід не є національно освідомлений. В східній Україні мало інтелігенції, а те що є, є російської орієнтації. Теперішне Правительство не допускає ніякої успішної роботи” .
Тоді я зголосив п. диктаторови, що прошу о відповідний
час для моєї орієнтації в сучасних обставинах армії і що доперва потім я позволю собі поставити мої внески.
Цю першу мою стрічу з п. диктатором я розказую тут
тепер тільки тому, що вже тоді запримітив я в п. диктатора
думку, що в Нач. Кмді потрібні є перзональні зміни. Причини його до такого рішення він мені однак так точно не подав,
а виразився тільки, що йому бракує сильної руки в штабі
НКГА, та що він задумує іменувати мене на місце п. полк.
Шаманека. Сказав дальше, що він і на других місцях мусить
перевести деякі зміни. Це було якраз тоді, коли зголосився
ген. Курманович, хорий і предложив свою просьбу о димісію.
До дня 27. жовтня орієнтувався я на місці в Камянці Поділь. про ситуацію в правительственних кругах і — оскільки
це з Камянця було можливе — також і про військову ситуацію армії. З конференцій, які мав я з усіми особами офіціяльних кругів (точно можу подати ті особи на основі мого дневника) — відніс я вражіння, що становище армії є дійсно дуже
сумне. П. диктаторови сказав я однак, що вичерпуючий образ
про все я можу одержати тільки тоді, наколи на підставі власної обсервації наочно переконаюся про детайлічне положення на самім фронті. Подорож п. диктатора в товаристві Гол.
От. Петлюри, нарада, яка відтак відбулася дня 28. жовтня в
Штабі НКГА, це все є відоме — здається високому судови.
На цій нараді реферували п. ген. Тарнавський і п. полк Шаманек про оперативне і тактичне становище армії та про її
матеріяльне положення. Те, що вони сказали, було вповні по
моїй думці, а я не тільки потвердив те, що вони тоді сказали,
а представив ситуацію ще й з загального становища та заявив, що армія одержала була передусім фалшиве завдання,
себ-то офензиву підчас коли вона до того цілковито не була
здібна. Клич „більше терену, більше землі” був тоді міродайним для ужиття армії і після него визначено мету для
оперативних ділань.
При згаданій нараді обговорювано також і питання, куди належало-би нам звернутися на случай неудачі, чи вибрати червоне, чи чорне (большевиків, чи Денікіна). Я був тоді
тої думки та висказав її в окремім вотум, що хто держиться
червоного , цей чіпається трупа, (свідок підносить голос), бо

большевизм мусить згинути: політики можуть мати тільки
одну ціль на такий случай, а це є Денікін.
Диктатор був відїхав відтак. Я особисто відїхав до II.
Гал. Корпуса, познакомився та говорив з командантом і шефом штабу, був відтак в 7. бригаді, 14. полку, та дійшов до
найперших стійок напроти Брацлава. Я стрінув людей у тонких літних мундурах, в плащах, які мали більше дір чим
сукна. Настрій у людей був мимо всего гарний. Спосіб, в
який бригада вивязалася з даного їй завдання, був зівсім відповідаючий. Так, як вона виконала свій приказ, то було одиноке можливе для людини і що серед таких обставин можна
було сотворити і перевести.
По тім перегляді вернув я до Камянця Под. і в той сам
час випадає нарада в Жмеринці. Я не був на ній присутний.
Дня 5. падолиста цр. вернув п. Диктатор зі Жмеринки і того
ж самого дня закликав мене до себе та сказав: „Я мушу
звільнити ген. Тарнавського з посади, а також і полк. Шаманека, тому що вони поставили мені ультіматум, немов би
вони, наколи я до тої а тої години не рішуся — будуть ділати
самі. Я не можу цего стерпіти” .
По нараді, хто має тепер обняти провід над армією, випало рішення на ген. Микітку, а мене іменовано начальником штабу. Це все, що я знаю. Я вже був перед 5. падолиста
цр. сказав п. диктаторови: ,,Нач. Кмда є зложена добре, начальний вожд гармонізує зі своїм шефом штабу, вони гармонізуються, — це не буде добре, наколи їх обох розлучиться.”
С.-с. К .: Чи п. генерал твердять, що п. диктатор вже підчас наради в Винниці для 28. жовтня цр., а на всякий случай
вже перед нарадою в Жмеринці дня 4. падолиста цр. був докладно поінформований про становище на фронті?
Свідок: Я думаю, що вже 28. жовтня, коли в Винниці
поодинокі референти представили справу, а і я віддав моє
вотум, п. диктатор був вповні зорієнтований про ситуацію на
фронті.
С.-с. К .: Деякі свідки зізнали, що п. диктатор доперва в
другій части нарад в Жмеринці висказався був в тім напрямі,
немовби доперва тоді відкрилися йому очи.
Свідок: П. диктатор вже напевно дня 28. жовтня мав
ясний образ. Цитований висказ — це є кілька приязних слів,
яких не можна класти на вагу золота, а впрочім це все для

підчиненого є дуже підлесним, наколи він може думати, що
доперва він отворив очі якомусь високому панови.
С.-с. К.: Яку кінцеву мету, яку ціль мав п. диктатор, коли представив собі становище на фронті? Чи він уважав армію за боєздатну.
Свідок: Це є дуже тяжке питання. Однак як звільнений
від службової тайни я і на це можу відповісти: П. диктатор
стоїть під сугестією Петлюри, ті впливи його зломали мимо
його сильної волі і мимо змагань поборювати цю сугестію.
П. диктатор веде тяжку фізичну і моральну боротьбу. Він не
може свого перевести. А видить явно занепад галицької справи, наколи буде дальше йти з Петлюрою. Він особисто є характер, стоячий за високо і такої кристальної чистоти, що ніколи не рішиться на які-небудь круті дороги. Ця ноблєс валить його, а з ним і нас.
Це є мій кінцевий осуд про него. Його думка є така, як
і та військових кругів: відірватися від т. зв. Наддніпрянської
Армії, яка не заслуговує на назву „армія” . Він признає, що
нема иншої дороги, як получитися з Денікіном, бо удержання гал. армії є одиноким, на що може надіятися ще загальна
українська справа.
С.-с. К.: Значить — такої думки є п. диктатор ?
Свідок: (Піднесеним голосом) Так є. Він є такої думки.
Це є моє святе переконання. (Порушення на салі, судді щось
нотують).
С.-с. К .: І чи дійсно так трудно п. диктаторови відлучитися від Петлюри?
Свідок: Йому це неможливе. Наколиби він міг це зробити, то сталобися це вже давно. Одиноке, що він перефорсував, є те, що на моє зголошення „Ми тепер мусимо йти по
дорозі заключеного ген. Тарнавським договору” — він виєднав перші дві точки даної ген. Микітці і мені повновласти
відносно ведення дальших переговорів.
(Акт зістав перечитаний сотником Кохом).
Відносно точки про невідвічальність нової Нач. Кмди на
случай непереведення відступу даю високому судови слідуюче пояснення: Наколи п. диктатор зажадав від мене при нараді в Деражні, взяти на случай перервання переговорів з
Добровольцями під увагу евентуальний відступ армії, заявив
я йому слідуюче: наколиби п. ген. Тарнавський був виконав
приказ Штабу Гол. Отамана ч. 1405 з дня 1. падолиста цр. та

відтягнув армію, тоді і я мігби відтягнути армію і дальше.
Не хочу входити в те, що сталобися в дальшім переведенні
того відступу і де він скінчивбися, зазначую тільки, що я ризикувавби його перевести. Однак п. ген. Тарнавський не відтягнув армії достаточно назад і тому я не можу тепер виконати цего припоручення. Я не маю повковласти говорити від
імени Нач. Вожда, однак про мою особу мушу просити, поставити на мою посаду кого иншого.
На цю рішучу заяву дано мені письменне запоручення,
що так Нач. Вожд як і Шеф Штабу не несуть відвічальности
за евентуальне непереведення дальшого відступу, або за наслідки того-ж.
П. диктатора спитав я ще крім того: „Що станеться, наколи я не зможу відвести армії назад?” Я заявив тоді п. диктаторови ще, що відведу найбільше 1.000 людей, та що весь
матеріял останеться у ворога. Тоді відповів мені п. диктатор:
„Но, то в такім разі це неможливе.” З того всего Вис. Суд. мусить віднести вражіння, що п. диктатор „є за тим”, ходить
тільки о спосіб переведення.
С.-с. К .: П. ген. сказали, що настрій на фронті є дуже
гарний, мимо того в дальшім тягу зізнань п. генерал сказали
— армії вжито фалшиво, себ-то до офензиви. Як це розуміти ?
Свідок: Армія одержала завдання, якого зі стратегічної
точки не повинна була одержати, а яке з оперативних зглядів
поставити навіть і не було можна: стратегічно — не було потреби до офензиви, а тактично — малося до діла з неможливістю диригувати таку армію вперід.
С.-с. К .: Підчас моєї довгої служби як фронтовий старшина осягнув я пересвідчення, що настрій військ є все лучший, наколи вони находяться в офензиві. Чи це і тут дасться
примінити ?
Свідок: Очевидно, що настрій гарніший, наколи частини
йдуть вперід. Однак в отцім случаю можна й оборонне завдання для цілої армії розвязати в той спосіб, що наступають
поодинокі частини і що переводиться деякі льокальні офензиви. Однак не треба до цего посувати вперід цілу армію.
С.-с. К .: Однак мимо того загальна офезива побільшує
силу армії. Коли гал. війська стояли перший раз вже майже
над Збручем і все думано вже, що гал. армія і гал. справа вже
погребана, тоді один одинокий удар під Чортковом звернув

зудьбу: ця сама відступаюча армія перейшла до офензиви та
зідігнала ворога аж майже під Львів.
Свідок: А кінцевий успіх? (Піднесеним голосом). Проиу говорити дальше, я питаю: а де є кінцевий успіх? Ми
втратили тілько а тілько тисяч людей, і . . . перейшли через
Збруч м-мо цего. Я питаю, чи ця акція була корисна?
С.-с. К .: Я хочу тільки ствердити, що може лише офензивний настрій удержав нам взагалі тоді нашу армію.
Свідок: Полишимо це тактичним знатокам. Я стверджую
тільки стан річей.
С.-с. К .: Рішення п. диктатора, яким звільняє він обох
обжалованих від їхніх обовязків, носить дату 5. падолиста, а
доперва дня 8. падолиста вийшов приказ поставити цих панів
перед доразовий суд. Чи звільняючи обох панів з обовязків,
п. диктатор був орієнтований, що переговори вже почалися?
Я додумуюся, що звільнення наступило тому, що вони переговорювали з ворогом.
Свідок: Може бути. Однак я цего не думаю.
С.-с. К.: А може сталося це з причини звісного ультіматум?
Свідок: Причиною було з одної сторони постійне напирання на рішення, а з другої сторони й ультіматум.
С.-с. К.: Чому в такім случаю вийшов приказ арештувати і поставити обох панів перед суд? Які були причини
цего другого рішення.
Свідок: Це був вислід конференції Петлюри зі своїми
міністрами і п. диктатором про вже підписаний договір; тоді
Петлюра почервонів зі злости, говорено тільки про головну
зраду цілої гал. армії взагалі, і зраду кождого Галичанина
з окрема.
С.-с. К .: Чи арештовання наступило тому, що обжаловані
взагалі заключили який небудь договір, чи тому, що цей договір був некорисний?
Свідок: Ні. Арештовання наступило тому, що заключено
оцей договір без відома диктатора.
Пр. от. Ш ух.: Яке вражіння мали п. генерал обнимаючи
дня 7. падолиста команду: чи п. ген. Тарнавський уважав
договір як правосильний, чи ні ?
Свідок: Не можу — при найліпшій волі — Вам хотяй
частинно на це відповісти. Не можу сказати, як п. ген. Тарнавський заховувався тоді відносно правосильности договору.

Бесіда була тільки про те, чи має підписати старий чи новий
нач. вожд, тим більше, що голова Денікінської місії стояв
на становищі, що підписати мусить ген. Микітка. Я особисто
мав вражіння, що договір є правосильний. Впрочім не знаю,
які інструкції дав п. ген. Тарнавський своїм заступникам.
Пр. от. Шух.: Чи п. генерал з мілітарної точки погляду
уважають цей договір як шкідливий, згл. чи є в нім яка-небудь небезпека для держави або галицької армії?
Свідок: На це мають відповісти п. судді. Я можу сказати
тільки це: Наколи хто-небудь є правдивим зрадником, то мусить мати певну ціль, певну мету, а ця мета може бути тільки
егоїстична. Я питаю: де є егоїстична ціль ген. Тарнавського?
Я бачив в него тільки журбу про добро армії. Він не мав виходу і не мав помочі від п. диктатора: низкі мотиви не руководили ним.
Пр. п. с. Кал.: Чи п. ген. Тарнавський почав виконувати
приказаний відступ, чи виконував його дійсно, чи тільки позірно, а чи може взагалі не виконував його?
Свідок: Оскілько я досі зорієнтований — виконано приказ до відступу тільки по части. Чи був це тільки позірний
маневр, я звідси не можу осудити.
Пр. п. с. Кал.: А чому міг виконати п. ген. Тарнавський
цей приказ тільки „почасти” ?
Свідок: П. ген. Тарнавський мусів мати на це свої причини. Чи вони були уосновані, це осудять п. знатоки; я особисто не знаходжу ніякого осуду, тим більше, що я тоді
не був в обовязках. Однак я мушу догадуватися, чому так
зробив п. ген. Тарнавський: Так як армія тепер не може машерувати, так вона і тоді не могла машерувати.
Година 11.20 — переслухання свідка покінчено;
з заприсяження свідка зрезигновано.
Свідок виходить зі салі.
Об. от. Шеп.: Ставляю внесок переслухати сот. Коха як
свідка для вияснення обставин, що обжаловані думали ділати
по думці п. диктатора, та що в справі переговорів з Денікіном
ведено під певним кличем розмови по Морзе між Диктатурою
і Нач. Кмдою ще перед висилкою першої місії.
С.-с. К .: (по нараді суду) Суд ухвалив переслухати свідка сот. Коха по переведенні дальших доказів.
Наступає перечитання актів, відносячихся до
згаданої справи. Числа актів в протоколі розправи.

Год. 12.50. Пр. с. от. Шухевич: Взиваю всіх до задержання строгої тайни відносно цего процесу, спеціяльно що до слів
п. ген. Ціріца.
Розправу відрочується до сьогодня год. 3. пополудни.
Год. 15.05. Пополуднева розправа.
Дальше перечитування актів (гляди протокол розправи).
Кінець перечитування год. 15.35.
С.-с. К.: Приступаємо до осуду тактичної комісії. Голова
комісії нехай заявиться, чи може зложити своє оречення сейчас, чи бажають відрочити розправу, щоби зібрати ще другий
матеріял, або чи вистарчить їм виявлений отцею розправою
матеріял і вони можуть видати свій осуд вже сьогодня. (Тактичні знатоки виходять на нараду).
Підполк. ген. штабу Фідлєр. (по нараді знатоків) Як найстарший рангою і від імени моїх співчленів тактичної комісії
от. приділ. до ген. штабу Вурмбрандта і отам, приділеного до
ген. штабу Куніша, зістав я уповажнений на сьогодняшній
розправі зложити тактичний осуд цеї-ж комісії.
Щоби розслідити положення цілої гал. армії на фронті
та її праці, ми мусимо зачати представлення ситуації від того
часу, коли вповні виявився наступ ДобрАрмії на галицьку з
району Тальне в напрямі на Христинівку і рівночасний удар
добровольців на Придн. Армію з району Балти на Вапнярку.
В перших днях жовтня кинуто III. Корпус до протинаступу в бій. Однак наші наступи з 8. жовтня на Христинівку
не вдалися і Добровольці не тільки що стримали нас, але й
— з своєї сторони — вдарили в напрямі на Дашів - Гайсин Брацлав на Гал. Армію, а в напрямі на Вапнярку продовжували свої акції проти Придніпрянської Армії.
Тоді предложила Нач. Кмда Штабови Гол. Отамана зліквідовання большевицького фронту і стягнення цілої Гал.
Армії на Брацлав. Внесок Нач. Кмди принято до відома і
Штаб Гол. Отамана видав накази свої по думці цего-ж внеску. Пересування нових сил відбувалося по залізниці. Числено, що ті пересування будуть тревати лише кілька днів. Однак обставини на залізниці спричинили, що вони продовжувалися більше тижня, почалися около 10., а покінчилися около 20-го. Армія була зібрана в днях 19. до 20. жовтня, а деякі бригади наспіли в приказаний район ще пізніше. Фронт
армії тягнувся около на 60 кільометрів. Наколи візьмемо під
увагу тодішний крісовий стан 7000 людей, треба числити на

одного боєвика 70 метрів фронтового відтинку. Район, в якім
армія містилася, був на полуднє від Липівця а на північ від
Брацлава.
ДобрАрмія мала напроти гал. військ таку саму, а може
навіть і трохи слабшу, скількість піхоти, однак більше кавалерії. В цілій Гал. Армії мається так розвідчої як і боєвої
кінноти всего разом около 400 їздців; в Добровольців число
кавалерії досягало 2.700.
Становище на фронті Гал. Армії представлялося ось-так:
Бригади III. Корпуса ворога не стримували, фронт мусілося
обсадити і держати новими частинами, передусім на полудни
було становище дуже скрутне: н. пр. 14. Бригада була відступила сейчас так назад, що втратила навіть звязок з ворогом. Щоби 1) вратувати Придніпр. Армію, 2) прикрити Винницю — рішено було всій Гал. Армії перейти в наступ. Наступ цей почато сейчас по скупченні 21/22. жовтня і він мав
з початку свої успіхи: І. Корпус побідив під Оратовом та під
Хутором Романів, II. Корпус захопив 21. жовтня Брацлав і
Райгород. Однак 23. жовтня ворог не тільки що нас повстримав, але і сам зі своєї сторони довів до деяких своїх успіхів:
23. жовтня мусіла 7. Бригада відступити від переправ над Богом, а 24. жовтня група от. Шльосера примушена була покинути Брацлав та Ідзька перед переважаючим ворогом. Від
23. жовтня мусіли ми перейти в дефензиву і таке становище
продовжувалося до дня наради в Жмеринці. Дня 27. жовтня
зн. в дни нарад в Винниці взаїмне відношення сил представлялося як слідує:
ворога — 6000 багнетів піхоти плюс одну дивізію, яку
він власне на наш фронт підвозив, в силі 1.200 людей і крім
того переважаюче число кінноти, якою він нас на кождім місці, коли він хотів, — бив.
Гал. Армія — 5.000 багнетів. Підчас коли у ворога підтягалася дивізія в силі 1.200 людей, в нас за ті дни якраз
тілько-ж було втрат. В Немирові лежало тоді на двірци 1.500
хорих, а в Літині 400 хорих.
Резерви Гал. Армії в дни 27. жовтня представлялися: 3.,
10. і 2-га Бригади, себ-то самі частини, які коротко перед 27.
жовтня перебули важкі бої і які витягнено з фронту, щоби
їм хоч трохи дати відпочинку. Нових, або незужиткованих
частин — як резерв не було. Инших резерв творити не було
можливо.

Взявши під увагу всі ті суми і фактори, які привели нашого стрільця до його становища при кінці жовтня, обдумавши матеріяльне й артилерійське, як також санітарне заосмотрення армії, — розуміється — о гарнім настрою гал. стрільця
не було мови. Стрілець міг бути вдоволений, коли він сидів
в хаті і загрівся. Знаючи про те, що його — як раненого або
хорого — не очікує ніяка дійсна опіка, гал. стрілець був дуже в низкім настрою, а цей настрій ліпшим і не міг бути. За
те ворог був в ліпшім настрою, як показують вискази полонених, заосмотрений і відживлений лучше.
Сумуючи все разом, мусимо оректи, що Гал. Армія в дни
наради в Винниці не була в силі ані до офензивної, ані до
дефензивної операції.
Друге питання, яким занималася тактична комісія — є
справа мнимого невиконання приказу Штабу Гол. Отамана
до відступу Нач. Кмдою Гал. Армії.
Цей закид є безпідставний. Нач. Кмда видала свої зарядження відповідно наказу Штабу Гол. Отамана і зарядження ті повинні були корпуси виконати. Наказ Нач. Кмди був
зівсім щирий. І, як знатоки можуть з цілою совістю сказати,
наказ був виданий зараз по одержанні директиви Гол. Отамана і частини почали його сейчас переводити. Цілком його
перевести не було можливе: по перше — були переповнені
всі шпиталі (Липовець, Немирів), а тих хорих не можна було евакуувати скорше, бо не було підвод, так як частина підвод була занята на фронті, а для комплетовання остаючоїся
частини населення було індіферентним. Крім того тодішні
сніжні завії припинили були рух на вузкоторовій залізниці
з Немирова. По друге — дороги були безгрунтовні і погані.
По трете — неможливість вивезти тяжке інтендантське й артилерійське майно по тих дорогах тим більше, що коні не
були підковані, а потрібних штолів не можна було дістати.
Дня 8. падолиста потратила 5. Бригада 3 гармати тільки тому, що неналежито підковані коні не могли цего тягару витягнути. По четверте — наші інтендантські склади, які були
коло Винниці, перевозилися і всі живі сили наших обозів
були через те в ужитті, так що і на наші обози мало що можна було числити.
Ті причини не могли бути усунені скорше, бо н. пр. дощі,
сніги і зміна погоди прийшли були нагло і неожидано.
Що до запиту оборони, чи армія була не тільки здібною

до офензиви або до дефензиви, але чи вона була взагалі боєздатна, то ми можемо на основі матеріалу, який виказала ця
розправа, і на підставі нашого досвіду оректи, що Гал. Армія
не була здібна не тільки до офензиви або до дефензиви, але
при кінці жовтня була взагалі небоєспосібна.
С.-с. К .: Тут говорилося про те, що армія зістала фалшиво ужита до офензиви; чи це був, або міг бути, хибний крок
вожда ?
Нарада знатоків.
Підп. ген. штабу Фідлєр: Уживання армії — після мого
і всіх поглядів — має засадничо все бути офензивне, бо коштує менше сил і крови.
В данім случаю ця офензива була приказана; наколиби
ми її не почали, то сьогодня булиби не в Винниці, але ще далі
на захід: ворог вже був скупчував свої сили напроти нас; і
коли ми тільки почали наш наступ, то Добровольці сейчас
вже перейшли до протинаступу. А наколиби нам удалося було згуртуватися скорше, то ми булиби їх били. Чекати не було можна.
Член тактичної комісії — отам, приділений до ген. булави Вурмбрандт: Закид про фалшиве ужиття армії до офензиви не відноситься до обжалованих, а зроблений Штабовії
Гол. Отамана. Офензива була рішена в найвищій команді.
Співчлени такт, комісії до реферату підп. Фідлєра не мають нічого замітити.
Пр. ос. от. Шух.: Чи через тихе перемиря на галицькодобровольчому фронті не перекинув ворог які-небудь сили
на відтинок проти Придніпр. Армії?
Підп. Фідлєр: Ні. Після вислідів розвідчої служби, яку
я веду, — вповні точно стверджено, що противно ворог в тім
часі, коли в нас було це тихе перемиря (3-4/ХІ) перекидав
свої сили від фронту Придн. Армії ще на гал. фронт. Цілу
13. і 34-ту піші дивізії спрямував він на Брацлав - Райгород і
доперва 3. падолиста розвідкою виявлено, що частини 13. дивізії пішли на Миколаїв, а 34-ої дивізії вирушили на полудневий схід (Гайсин - Зятківці).
Заключене тихе перемиря в ніякім разі не могло відбитися на Придн. Армії. Перед фронтом тої-ж оперував цілком
окремий „отряд” ген. Розеншільд-Павліна, майже без піхоти,
який гнав перед собою розбитки Придн. Армії. Впрочім ця
послідна вже тоді не була в стані ставити який-небудь опір:

30-40 кавалеристів гнало н. пр. перед собою цілі групи й дивізії. Ямпіль зістав занятий відділом зложеним з 70 їздців-добровольців.
Пр. п. с. Кал.: Чи виміна полонених належить в круг
ділання Нач. Кмди, чи є правом виключно Правительства?
(Нарада знатоків).
Підполк. Фідлер: Командант армії не має права до самої
виміни полонених, право то належить до уряду, однак має він
право в кождій хвилині почати які-небудь переговори з ворогом у військових справах, н. пр. про похоронення поляглих,
про евентуальне перемиря, а навіть також і про виміну полонених. Очевидно, саму виміну яко таку перепроваджують тільки уряди, а — наколи команда армії підготовляє переговорами до цего терен — то це не є переступленням її компетенції.
Полк. Шаманек: Впрочім Нач. Кмда для Гал. Військ
була не тільки командою армії, але й тим, що за світової
війни була АОК. Вже як така мала право до зношенняся відносно виміни полонених з ворогом.
Об. от. Шеп.: (на відносний запит с. с. К.) Відступаю від
мого внеску що до перечитання енунціяції часописі „Шлях”
і цофаю мій внесок на переслухання сотника Коха як свідка.
С.-с. К.: Поступовання доказове замикається. Год. 16.25.
Потверджую як вірний протокол розправи. 23. XI. 1919.
сот. Ганс Кох в. р.
Промова
оборонця обжалованого генерала Тарнавського, сотникасудді Степана Шалинського, виголошена на розправі дня
14. падолиста 1919.
Високий Суде.
Перед нами розгравається один з актів трагедії Українського Народа. Найвищий Вожд Гал. Армії, улюблений й
обожаний своєю армією, помимо молодого віку з перепрацьовання посивілий генерал стає перед Вис. Судом, щоби відповісти за страшний злочин, а іменно злочин зради свого Народа і йому підчиненої Армії.
Що-ж то за злочинець і чим він провинився? Чи злочинцем є той, що був першим піоніром ідеї національного війська,
яко командант Січових Стрільців за часів Австрії? Чи злочинцем є той, що мучився в польській тюрмі, і з нараженням

власного життя утікає з полону та передирається серед невигід через гори, скали, дебри, щоби прибути до своєї армії?
Чи злочинцем є той, що стояв на чолі П-го корпуса і вів завзяті бої о столицю галицької України — Львів? Чи злочинцем є той, що в найкритичнішім часі для нашого Народа,
коли Гал. Армія задля підлої клевети наших ворогів мусіла
опускати Рідний Край — Галичину, обнимає над нею начальну команду? А була це армія — підупала на дусі і пригноблена.
І тут повстає величезна стать того злочинця і він голосом Прометея засталює серце, ободрює духа, загартовує
енергію, скріпляє відвагу тої армії. Та Армія, гола і боса,
розпалена живим словом генерала, іде з нечуваним імпетом,
кільометровим кроком вперед і вкоротці здобуває наддніпрянський Вавилон — столицю України — золотоверхий Київ. І
знову загомоніла свобідна боєва пісня, та сама, що звеніла
колись на степах зеленої України, та замовкла під гуком гармат зпід Берестечка та нещасливої Полтави. І здавалося, що
вже зазоріло ясне світло Волі, що благословиться на світлий
Воскресення день. Аж тут повстає новий ворог, проти котрого
п. генерал рівно-ж виступає оружно.
І той великий син України, український Гарібальді, що
в инших народів покритий авреолею слави бувби заняв місце
в Пантеоні безсмертних, бувби оспіваний поетами, прославлений піснями і бувби став предметом національної легенди,
стає перед Тобою, Високий Суде, яко Ефіяльт і Герострат свого Народа.
Крівава історія наша. Сумна доля нашого Народа. Вона
тягнеться червоною ниткою від найдавніших часів аж до тепер. І здавалося, що світова війна, котра похлонула тільки
жертв, що той крівавий танець європейський принесе щастя
для нашого Народа, як приносить послюбний щастя для молодої пари. Однак і тут зловіща Неміда поклала своє грізне
„вето” . І та непевна як весна, горяча як літо, невмолима як
осінь, строга як зима, судьба щербата нашого Народа спричинила це, що той великий син України поставлений зістав
перед суд. Страшний акт трагедії — я мушу його розбирати.
Впрост жахаюся. І який я бувби щасливий, Високий Суде,
якби мене в тій хвилині осіяла якась сила пророка, якби я
був ведений якимсь віщим духом, то мігбим знайти тоді той
талізман, що під його закляттям далекосяглим зором, перебивши занавісу історії, покинувбим ту землю несправедливости, цю арену людського горя, сліз, терпінь, злиднів, мук
і болів, і орлиним летом на крилах зимового вітру взнісбимся
в ті часи, де була „авреа етас” — золотий вік людскости, де
не було народньої распрії, де панував рай на землі. Однак я
звиклий смертельник і мушу приступити до обговорення тої
трагедії, а іменно висліду дво-дневного процесу.
Коли я порівнаю висліди головної розправи з тими точками, які закидуються обжалованому, то пригадуються мені
слова римського поета Вергілія: „Квідквід делєрант реґес,
плєктунтур Ахіві” (що завинили королі, за це карається
Ахайців), або приміню ті слова до наших обставин, за це, що
завинило Правительство тутешне, мається карати обжалованого.
Що закидують обжалованому п. ген. Тарнавському ? Чотири злочини. Злочин порозумінняся з ворогом, злочин переговорів з ним, злочин проти Зверхної Влади і злочин невиконання приказу. Перед приступленням до обговорення тих
злочинів мушу застановитися над причинами, котрі довели
до поповнення тих злочинів. Слово „злочин” уживаю тут лише з куртуазії для п. прокуратора, котрий таку дефініцію їм
надав. Про ці причини не буду довго розправляти, бо вони
на розправі вийшли в такій ясній і драстичній формі, що блищого обговорення не потребують. І так, це, що зізнавав шеф
санітарний, шеф інтендантури, референт муніцийний і референт політичний вистарчає, щоби мати ясний образ того, в
якім стані находилася ця армія в перших днях падолиста. Це
не була армія, а „їздячі шпиталі”. Стан хорих виносив понад 10.000, брак ліків, брак лікарів, брак санітарного матеріялу, брак санітарного перзоналу, брак білизни, накривал і т.
п. давав до пізнання, що та армія при дальшім такім стані
вигине. А не було найменшої надії, що буде можна цему зарадити. Всякі просьби, всякі представлення до Правительства
зістали без успіху. Що більше: Правительство на внесені в
тих справах санітарним шефом письма не давало ніякої відповіди. Страшно рівнож представив стан армії в тих днях шеф
інтендантури. 10% стрільців було без всякої білизни, 25% без
черевик, майже половина без плащів, в подертих блюзах і
споднях. Це правдивий париський „санкільот”, і то в днях
осінних, дощевих, зимних. Всякі замовлення поодиноких бригад позістали без успіху. Правительство не лише нічо про це

не подбало, а противно, навіть відмовило гроша, так що
стрільці від місяця не діставали льону.
Дуже сумно представлялася справа заосмотрення муніцією. Підчас наступу на большевиків одніським жерелом достави муніції було це, що собі стрілець здобув на ворогові. В
послідних часах стрільці діставали лише по 10 патронів, а
батерії по кільканайцять стрілів.
А вже найсумніше представлявся стан під зглядом політичним. Ві всіх галузях адміністрації панував саботаж, не
скажу я про саботаж Правительства тутешного, бо боюся,
щоби мене не потягнуто до відвічальности, але ужию слова
евфемістичного, а іменно — неприхильність Правительства.
Від початку нашого переходу за Збруч тутешне Правительство пляново і систематично відносилося до нашої армії неприхильно. Члени Правительства виголошували ворожі нам
мови, накидувалися лайками, провадили, зглядно допускали
ворожу нашій армії агітацію в словах і письмі. Армія та —
мимо ріжних памфлетів в часописах на неї — сповняла вірно
прикази і не зважала на це. Всяке представлення в тій справі Нач. Вожда до Правительства були безуспішні. Правительство було на це сліпе, глухе і німе. Це є ті причини, котрі
приготовляли катастрофу і котра булаби без сумніву наступила, колиби Нач. Вожд вскорі цему був не зарадив.
Розберу тепер ті злочини, які — мнимо мав поповнити
обжалований п. генерал. Злочин проти оружної сили держави з параграфу 327. взк. і злочин головної зради з параграфу
334. взк. ц. обійму в одну цілість, тому що вони взаїмно себе
узуповнюють. Якими чинами поповнив обжалований ті злочини? Двома. А іменно: тим, що вдався в переговори з ворогом, і тим що заключив з ним договір. Ані один ані другий
закид не є правдивий, і не видержує критики. Правдою є, що
п. генерал яко найвищий вожд удався в переговори з ворогом, однак були це переговори чисто військової натури і до
того кроку він на підставі міжнароднього права і військового
регуляміну мав повне право. Які-ж це були переговори? Дуже маловажні. Начальний Вожд висилає делегацію до ворога і дає їй писемну повновласть, щоби перше запротестувати
проти убивання наших полонених військами Денікіна, як це
мало місце в Гайсині, по друге, щоби обговорити справу виміни полонених. Опріч тих двох точок, котрі ясно є вимінені в
повновласти, ніяких инших інструкцій парляментарам не було дано. І на підставі тих двох точок закидується п. генералови злочин проти оружної сили держави. Есенціональною
вимогою того злочину є, щоби ділання проступника принесло
ворогови користь, а власній армії шкоду. Де-ж то є та користь
для ворога, а шкода для власної армії? Я скажу хиба противне, що через вислання парляментарів власна армія понесла користь, бо через тихе самовільне завішення оружжа могла відпочати. Супроти цего закид названого злочину не має
рації биту і є безпідставний.
Так само безпідставний є другий закид — головної зради. Вона має полягати на тім, що обжалований заключив з
ворогом договір, котрий приносить небезпеченство для держави. Ви бачили, панове судді, в часі розправи з відчитаних
телеграм, протоколів, що обжалований в тій справі грав цілком пасивну ролю. Делегація, котра була в штабі Шіллінга,
принесла пунктації, підписані вправді Шіллінгом, котрі мають і значіння політичне, однак ті пунктації до своєї важности потребують — як цего навіть вимагає уст. 5. протоколу —
підпису компетентної до цего особи. П. генерал такого підпису свого не дав, супроти цего протокол — зроблений без відома обжалованого в штабі Шіллінга і не підписаний через обжалованого — можна уважати лише як звичайну пропозицію, не приняту другою стороною до заключення договору.
Що так воно є, виходить і з цего, що — коли приїхала до
штабу Нач. Кмди делегація від Денікіна з названим протоколом — то її представник — один полковник жадав підпису
того-ж протоколу, котрий доперва по підписі міг бути уважаний яко зглядно важний, бо до цілковитої важности потребує без сумніву потвердження диктатора. Ціла та чинність
може бути уважана лише яко чинність приготовавча, котра
після закона є безкарна. І то чинність, котра не вийшла від
обжалованого, але підпринята на власну руку — може і в
добрій вірі — від до того неуповажненої делегації. Супроти
цего і цей закид є безпідставний.
Що відноситься до закиду третого — опору зверхній владі — то цей закид зроблений п. генералови хиба лише до
узуповнення перших двох в тій надії, що коли не вдасться
вдарити палицею, то бодай лісочкою. Він не може мати ніякого примінення, і я, не хотячи забирати часу, цілком не буду
про него говорити.
Остається лише до обговорення злочин невиконання приказу Гол. Отамана ч. оп. 1405. з дня 1. падолиста цр., а іменно
відворот армії з держаних позицій на лінію Прилуки - Жабокрич - Лука Жабокрицька. Приказ цей зістав вповні сповнений. Як видно було з відчитаних звітів корпусів — вже слідуючого дня Команди Корпусів дали підчиненим собі бригадам евакуувати шпиталі і відтягати тяжку артилерію в задні
позиції. Очевидно, що приказу відвороту цілої армії — оскілько такий відворот не має перемінитися в панічну утечу
— не можна виконати протягом кількох днів. Зрозумів це і
сам Гол. Отаман, бо в своїм приказі говорить о постепеннім
відвороті, а такий постепенний відворот — як я вже сказав —
і розпочався. Слово „постепенний” є релятивне і залежить
від обставин і відносин льокальних, терену і т. п., як має виконатися. Супроти цего цей послідний закид є неслушний.
Як виходить з представленого стану річи, ані один з закинених п. генералови злочинів не може бути браний під
увагу. Всі вони опираються на крихких основах і розправа
не виказала найменших даних, з котрих можна би вносити,
що обжалований бодай в части причинився до поповнення
закинених йому злочинів.
Супроти цего вношу на увільнення п. генерала Тарнавського від усіх точок обжаловання.
Я ще одно слово маю до Високого Суду. Незадовго Високий Суд удасться до приближаючої кімнати на нараду. Перед Вами, панове-судді, стане мітична Теміда — богиня справедливости. Вона двох річей жадає від Вас: примінення закона і серця. Про закон я вже говорив. А що каже серце? Я
не прошу о доброту Вашого серця для обжалованого, а для
кого иншого. От в тій хвилині з брудних казамат Берестя Литовського, зимних канур Домбя, арештантських рот Перемишля відзиваються голоси мучених, голодних і збідованих народніх мучеників. Вони пересилають до Вас, Панове-судді,
велику просьбу: „Не позвольте, щоби представник тої ідеї, за
котру ми так тяжко коротаємо тут своє життя і ждемо визволення, був узнаний яко зрадник. Не допустіть до цего, щоби
наші муки на вість о такім вироку побільшувалися”.
Я чую малі голосочки малих діточок Галичини, котрих
батьків залізна рука ляцького наїздника вигнала на вугляні
рудокопи, а котрих брати стоять з крісом в руці для оборони
Вітчини. Ті діточки падають на коліна і складають ручки

дрібосенькі перед Тобою, Суде, і благають Тебе: „Панове-судді. Верніть нам нашого мессію, котрий має вибавити наших
батьків і наших братів. Ми Вас о це благаємо. І не позвольте,
щоби той, щоби наш мессія, був зрадником Народа. Ми обіцяємо перед образом Матері Божої пімстити ті наруги і ту
кривду, яку зносять наші матері.”
В той сам час відзиваються до Вас голоси тисячів хорих
і ранених, котрі мучаться по шпиталях: „Дайте нам, Пановесудді, бодай тепер, коли смерть нам заглядає в очі, спокійно
умирати. Осолодіть нам тих ще кілька хвилин життя, котре
ми мусимо принести в жертву Вітчині. Не дощастіть до цего,
щоби ми вмирали з переконанням, що наш вожд є зрадником” .
Вкінці доходять до салі судової якісь підземні голоси.
Це голоси погибших героїв, котрих душі стають тепер перед
простол Царя Царів, Короля Королів, перед престол Найвищого Єгови, і там вносять велику супліку пімсти для ворогів
Народа, а їх тіла, спочиваючи в сирій зимній могилі, заумерлими устами благають Вас, Панове-судді: „Дайте нам спокійно лежати в гробі. Не позвольте, щоби наші могили замість
цвітом, покрилися терням. А це станеться, коли наш Вожд,
на котрого розказ ми положили так молоде а дороге життя,
буде узнаний яко зрадник”. (Генерал Тарнавський плаче).
—
Я бачу слезу на очах Твоїх, генерале. Плач, плач,
генерале. Плач над недолею Твого Народа, як плакав Єремія
над недолею народа Ізраіля на ріках вавилонських, помянувши Сіон. Однак не плач, генерале, над Твоєю судьбою. Це-ж
судять Тебе Твої діти, котрі ділили з Тобою горе і не-горе.
Вони знають, що Ти за один і чи Ти зрадник. Вони-ж, нинішним, святим вироком різко проти цего запротестують і вложать на Твою голову діядем невинности.
Я в послідне апелюю до Вас, Панове-судді: Відкрийте
свої серця для тих, котрі — як я вже згадав — так важко Вас
просять. Я відзиваюся до Вас словами великого грецького
поета Софокля: „Мет гойс ехтайлєйс гіперахту, мет епіляту,
Хронос гар евмарес, го Теос”.
Я скінчив.

Промова

поручника-судді Кізя Романа, оборонця обжалованого
от. Лисняка, виголошена на розправі дня 14/падолиста 1919.
Високий Суде.
Вже мої передбесідники — панове оборонці — зясували
в вичерпуючий та переконуючий спосіб матеріял нинішної
розправи, виказуючи з одної сторони невинність обжалованих,
так з другої сторони безпідставність обжаловання. І я одночасно зі своєї сторони, будучи на нинішній розправі оборонцем та правним дорадником обжалованого перед полевим судом п. отамана Лисняка, хочу повторити панам-суддям звісну,
а заразом і слушну засаду, яку висказав був один римський
правник, що „суммум юс, сумма інюрія”, що — найвище право є рівночасно найвищою кривдою: бо колиби панове-судді
на своїй нараді по нинішній розправі хотіли видати свій осуд
на підставі цеї мертвої букви закона, не беручи під увагу инші момента, то щойно тоді заподієте обжалованому — п. отаманови Лиснякови найбільшу кривду, поповните найбільший
злочин, бо вже само право покладає на Вас святий обовязок
— видати свій осуд не після того перестарілого на нинішний
день закона, не після мертвої букви параграфу, але після
найліпшого знання та совісти, при чім, чи обжалований винен, чи ні, має рішити у Вас не цей кодекс, не цей закон, на
який так з часта покликується п. прокуратор, але Ваша совість, І коли би у Вас, Панове-судді, Ваша совість була би
хоч трохи неспокійна і коли би Ви не могли рішитися, на котру сторону перехилити свою гадку, так держіться засади,
вправді неправничої, але людської, котра Вас ніколи не заведе, бо вона каже, що ,,ліпше десять винних випустити, як одного невинного засудити”, бо щойно тоді будете спокійними,
бо щойно тоді не будете робити собі ніяких викидів, тим більше, що цей нинішний день розправи — це день історичний,
який осуджувати буде окрім Вас, Панове-судді, ще цілий український Народ, осуджувати буде ще й історія, котра докладно буде розбирати поодинокі подробиці нинішної розправи та
черпати неоцінений матеріял з нинішних актів.
Високий Суде. Я не хочу томити панів-суддів та переповідати подробиці нинішної розправи, покликуючися на цінні
зізнання свідків, бо річи ці звісні не тільки Вам, але кождому старшині, кождому стрільцеви Української Армії. Про це
говорилося від самого переходу Галицьких Військ за Збруч
на українську територію, про це говориться ще й тепер — скажу лиш коротко, бо вже пізна пора, що в діланні п. отамана
Лисняка, котрого я саме заступаю, не бачу я ніякого злочину, що би принесло шкоду Українській Армії, що принесло
шкоду Українській Державі, як це висказує п. прокуратор в
своїм обжалованні, тому що до кождого злочину, в першій
мірі до тих злочинів, яких поповнення закидується п. отаманови Лиснякови, потреба — після приписів закона — злої волі, злого наміру і — як довго нема тої злої волі, того злого
наміру вирядити шкоду оружній силі Української Народньої
Республіки, Українській Державі, так довго не можуть заістнувати ніякі злочини.
А сама розправа того нам не виказала; виказала нам
щось иншого, щось противного, а саме: що отаман Лисняк не
їздив нікуди на власну руку, не ділав нічого без припоручення Начальної Команди, він був лише тим післанцем, котрий
дістає припоручення, котрий іде з тим припорученням та вертає. Що воно так дійсно було, позволю панам-суддям зясувати подорожі, які п. отаман Лисняк відбув. Перший раз дістає п. от. Лисняк припоручення від Нач. Кмди їхати до Добровольців та завезти протест з нагоди убійств, яких допускаються донські козаки над галицькими стрільцями, беручи їх
в полон, при чім дістає устно, неофіціяльно припоручення вивідатися у ворожих військових представників, як вони відносяться до нас — Галичан, до нашого Правительства. Яко післанець їде тамтуди, передає протест і вивідується. Вертає
назад до Нач. Кмди, звідки на приказ Начального Вожда їде
до Жмеринки, де саме відбувалося засідання старшин з диктатором ЗОУНР та Головним Отаманом, щоби там про все,
що чув від добровольчої делегації, розповісти. Звідтам вертає
опять до Начальної Команди, де одержує припоручення виїхати до ДобрАрмії та заключити перемиря. Досі — як бачимо — п. от. Лисняк не поповнив ще нічого, що противило
бися праву, що було би незгідним з приписами закона. Заключення перемиря — як тут зізнали свідки — мало на ціли якнайдовше проволікати справу, щоби в цей спосіб дати Правительству нагоду та час рішитися в цей або той бік, тому що

ворог напирав сильними силами, а Галицька Армія по причині всіх невимог, які тут представили Панам-суддям свідки,
а які я по раз десятий повторяти не хочу, — не була в силі
ставити найменшого опору,тому що стояла перед неминучою
катастрофою.
Не входжу в це, чи це перемиря було конечне чи ні, чи
якраз в цей чи инший день от. Лисняк мав їхати, бо о це от.
Лисняка не обжаловуеться, обжаловуеться о це, що він цей
акт, котрий я саме держу в руках, а який панам був прочитаний, підписав, чим наніс шкоду не тільки оружній силі, але
і Державі. Сам цей акт не може бути актом в правнім того
слова значінні, бо — як сама назва на самім початку вказує
— був це лише протокол засідання обох комісій, в якій п.
от. Лисняк брав участь. Вправді там поставлено деякі точки,
але не були це точки, котрі обовязувалиби обі сторони, а були
це лише пунктації, які творилиби підставу і творилиби базу
до дальших переговорів, по друге, що протокол цей, підписаний'вправді от. Лисняком не був ще в силі, тому що до його
важности треба було підпису Начальної Команди, а зглядно
Правительства, чого найліпшим доказом є, що денікінська
делегація, як каже свідок п. ген. Ціріц — прибула до постою
Начальної Команди та жадала до важности цего акту підпису п. ген. Тарнавського. А зрештою послідний уступ цего протоколу каже: що „на підставі уповажнення головно-командуючого силами півдня Росії генерала Денікіна цей протокол затверджую” — значить одна сторона цей протокол затвердила, він для неї має силу обовязуючу, підчас коли друга
сторона в тім напрямі нічого не зробила, що з певністю було
зазначене.
Реасумуючи це все — виказав я, як з одної сторони брак
злої волі у от. Лисняка нанести шкоду оружній силі Української Народньої Ресубліки, так з другої сторони брак самої
шкоди, через що і не дивно, що п. прокуратор, виводячи свою
довгу кінцеву бесіду, як найменше атакував мого обжалованого, який в тій справі зівсім нічого не завинив. Тому в послідне прошу панів-суддів увільнити обжалованого отамана
Лисняка від закиненого йому злочину та видати увільняючий
присуд від вини і кари.

Полевий Суд Н. К. Г. А.
К. 273/19.
В ІМЕНИ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНЬОЇ РЕСПУБЛІКИ.
Полевий Суд Н. К. Г. А. — яко воєнний суд — під проводом отамана Д-ра Стефана Шухевича, ведучого розправу сотника-судді Юрія Курдіяка, протоколянта четара-судді Василя Шавали, товмача четара Петра Микити, стенографа сотника Ганса Коха, публичного обвинителя поручника-судді Михайла Калимона, в присутности обжалованих, а саме генерала-четаря Тарнавського Мирона, полковника булави Шаманека Альфреда, отамана Лисняка Омеляна і їх оборонців
сотника-судді Стефана Шалинського, отамана Шепаровича
Юлія і поручника-судді Кізя Романа, на підставі головної
розправи, переведеної 13-го і 14-го падолиста 1919., яку розписано по думці зарядження приналежного команданта з дня
13. падолиста 1919. ч. К. 273/19. зглядно акту обжаловання
з тої самої дати ч. К. 273/19 видав слідуючий
ПРИГОВІР
обжалованих:
1) Генерала-четаря Тарнавського Мирона, уродженого
29. серпня 1869., в Барилові, повіт Радехів, приналежного до
Золочева, жонатого, батька четверо дітей, сина Еміліяна і
Йосифи з Малицьких, греко-кат., активного старшину, відзначеного ордером залізної корони III. кл., військовим хрестом
заслуги III. кл., німецьким залізним хрестом II. кл., хрестом
Карла і мировими медалями, раненого в ногу, судово некараного, незаприсяженого,
2) полковника булави Шаманека Альфреда, уродженого
22. мая 1883. p., у Львові, приналежного до Мільоніц коло Гая
на Моравії, римо-кат., вільного, сина Вінкентія і Ернестини,
активного старшину булави, абсольвента терезіянської військової академії і воєнної школи, відзначеного обома ,,сіґнум
лявдіс” , військовим хрестом заслуги III. кл., ордером залізної
корони III. кл. з воєнною відзнакою та мечами, некараного,
3) отамана Лисняка Омеляна, уродженого 25. цвітня
1882. p., в Городенці, приналежного до Стецеви, повіт Снятин,
греко-кат., вільного, сина бл. п. Івана і Анастазії з Гошовських, активного старшину, некараного, відзначеного двома хрестами заслуги, срібною і бронзовою медалею заслуги, хрестом Карла і для ранених, три рази раненого, незаприсяженого, приділеного до Начальної Команди Галицької Армії,
увільняється

по думці параграфу 306. уст. 4. в.пр.к. від обжаловання о злочин злобного ділання проти оружної сили Української Нароньої Республіки з параграфу 327. взк., злочин головної зради
з параграфу 334. уст. ц. взк., злочин ворохобні з параграфу
159. уст. а. взк., яких мали допуститися через те, що
1) вони в послідних днях жовтня цр. і в перших днях
падолиста цр. то є в часі воєннім порозумівалися з ворогом
мимо заказу Правительства і переговорювали з ним в справі
завішення оружжа, щоби через те спричинити шкоду Армії
У. Н. P., а на користь армії ворога,
2) що вони в тім самім часі разом з иншими спільниками мимо заказу Правительства навязали і вели переговори з
ворогом та заключили з ворогом угоду того рода, що вона
виходила на виключну шкоду У. Н. P., а на користь ворога і
могла спричинити зглядно збільшити небезпеку для держави
зовні і викликати заворушення внутрі держави,
3) що вони через ведення згаданих під 1) і 2) переговорів з ворогом виступили проти обовязуючих військово-службових постанов та проти заряджень Правительства, отже проти їх зверхної Власти.
Крім цего увільняється по думці зацитованого вище припису військової карної процедури обжалованих під 1) і 2)
(ген. Тарнавського і полк. Шаманека) від обжаловання о злочин несубординації з параграфів 145. і 149. взк., якого мали
допуститися тим, що вони оба в перших днях падолиста цр.
не виконали даного їм Штабом Головного Отамана приказу
ч. оп. 1405. з дня 1. падолиста цр., щоби пересунути фронт
Галицької Армії на лінію Прилуки - Жабокрички, через що
не повинувалися приказови своєї зверхної Власти.
Уосновання.
Бувшого Начального Вожда Галицької Армії генералачетаря Тарнавського Мирона, його Шефа Штабу полк, булави
Шаманека Альфреда та отамана Лисняка Омеляна потягнено до судово-карної відвічальности за те, що буцім то вони
всі три враз з иншими спільниками, узурпуючи собі вищу
владу, без зізволення, а навіть мимо виразного заказу Правительства навязали в послідних днях жовтня 1919. переговори з ворожою Добровольчеською Армією та заключили з
нею ганебну умову. — Крім цего перших двох обжалованих
поставлено перед суд за те, що вони не виконали приказу

Штабу Головного Отамана з дня 1. падолиста 1919. ч. оп.
1405., яким заряджено пересунути фронт Гал. Армії на лінію
Прилуки - Жабокрички.
Прокуратор скваліфікував повищі заміти, звернені проти всіх трех обжалованих, як злочин головної зради з параграфу 334. уст. ц., злочин ворохобні з параграфу 159. уст. а.
та яко злочин злобного ділання супроти оружної сили У. Н.
Р. з параграфу 327. взк., а вчинок замічений двом першим обжалованим яко злочин несубординації з параграфів 145. та
149. взк. і домагався покарання їх по думці параграфу 328.
взк.
Обжаловані генерал-четар Тарнавський та полковник
Шаманек боронилися, що вони 25. жовтня цр., висилаючи
представників Галицької Армії з обжалованим отаманом Лисняком на чолі до Добровольчеської Армії в ціли передання
протесту з причини убивання наших полонених донськими
козаками, поручили їм устно старатися вивідатися в зручний
спосіб, на яких услівях Добровольчеська Армія згодилабися
на завішення оружжа. Обжаловані були переконані, що в
найблищих днях западе рішення Правительства в тім напрямі, що наша армія мусить покінчити ворогування хоч-би з
одним противником, бо вона не є більше спосібною до бою
і сильніший напір ворога міг-би спричинити цілковите її розбиття. Про вислання цих делегатів повідомлено Правительство.
Коли підчас переговорів наших делегатів з заступниками добровольчої армії згадано про завішення оружжа, представники добровольчеської армії передали на письмі услівя,
та наглили, щоби рішитися на їх приняття, бо в противнім
случаю вони продовжати-муть наступ. І про цю стадію переговорів повідомлено п. диктатора. З огляду на це, що добровольці наглили, Правительство не могло відважитися на рішучий крок; обжаловані рішилися вислати вдруге делегатів,
хотячи через те зискати на часі, припускаючи, що прецінь
Правительство оцінить вагу хвилини й одобрить крок обжалованих.
Тимчасом проволікати довше не далося, і вже 7. падолиста ц. р. привіз сотник Левицький готові точки договору до
підпису, якого однак обжаловані не підписували і без порозуміння з Правительством були-би не підписали.

Обжалований от. Лисняк боронився, що він був лише органом перших двох обжалованих і робив це, що йому приказано.
Що до другого заміту — невиконання приказу — обжаловані згідно подали, що вони сейчас по одержанні приказу
зі Штабу Гол. Отамана видали зарядження, щоби сукцесивно осягнути назначену лінію. Виконання цего приказу
проволікалося дещо з причини технічних перешкод, за які
обжаловані не можуть відповідати.
Висліди розправи вповні поперли оборону обжалованих.
Як це стверджено з відчитаного на розправі письма обжалованого ген.-четаря Тарнавського Мирона з дня 19. серпня 1919. ч. оп. 4823. до п. Гол. Отамана Петлюри, перейшла
Гал. Армія, перетомлена довгими тяжкими та завзятими боями в Галичині, за Збруч. Але тут не дано їй можности відпочати, бо кинено її сейчас проти большевицької навали. Крім
того нового зовнішного ворога виступив проти неї несподівано внутрішний ворог, а його удари були тим більше болючі
та прикрі, — бо ворогом тим були члени наддніпр. Правительства. Вдяки не надіялася наддністрянська армія, бо —
свідома своєї високої задачі — була переконана, що виповняє
лише святий обовязок супроти Вітчини, але на всякий случай числила на підмогу наддніпр. Правительства. Але місто
підмоги виступають проти неї на пів-пяні представники наддніпр. Правительства та гідні того-ж Правительства всякі
„отамани”. Відмова з політичних причин грошей Правительством для нашої армії, вербування Галичан до наддпіпр. армії, покривання дезертирів, виступи міністра Безпалка в його
бесідах проти дисципліни, — ось їдкі стріли спрямовані в серце нашої армії. Представлення цего ганебного поведення Правительства Головному Отаманови лишилося без успіху.
В сліди Правительства вступають і підчинені їм органи.
В послідних часах відказували всі уряди на задах послуху,
запримічено всюди саботаж, агітацію і загальний розклад
державного апарату, — поліційний апарат підупав. Про це
докладано кількакратно Гол. Отаманови Петлюрі, який однак лихові не зарадив (свідок пор. Ковальський). Широкі
маси тутешного населення, які спершу прихильно і з довірям
відносилися до нас, запримітивши, що сила нашої армії слабне, та бачучи, що зі сторони Правительства їм нема чого боятися, стали не лише ворожо до нашої армії відноситися, але

й навіть приготовлялися до ворожих виступів проти нас (свідок пор. Ковальський), а навіть оружно виступали (приказ
з 6. падолиста ч. on. 6723/1./.
Крім цих — щойно наведених — причин, зложилися ще
й инші многі чинники, які довели нашу армію над беріг пропасти. Правительство повинно і мусіло було бачити, яка судьба жде нашу армію. Обжал. полк. Шаманек в своїм меморандум з 27. вересня 1919. на підставі наведених дат льогічним
розумованням доказував, що сильніший дальший удар ДобрАрмії принесе кінець Україні, та, що наколи Гал. Армію поведеться дальше в бій з Денікінцями, то вона вповні розпадеться, втратить останки — і так вже змалілих — своїх частин (письмо до диктатора з 27. вересня 1919. ч. оп. 6617.).
Попри внутрішного та зовнішного ворога брак всякого
матеріялу, застрашаючі санітарні відносини, нагла зима, —
причинилися до цего, що Гал. Армія доборолася до самого
краю (звіт П-го Гал. Корпуса ч. оп. ІІІ/2.).
В першій мірі болючо давався відчувати брак не то зимового охоронного виряду, але навіть найконечнішого одягу,
як плащів та обуви. 75% фронту без одностроїв, 50% без обуви (свідок пор. Хомич). Вправді у винницькій фабриці „Ястріб” виготовлено кілька тисяч нових черевиків, але черевики ці не представляли ніякої вартости, бо так робота як і матеріял були дуже лихі. Зівсім без біля було около 50% мужви. Коців, ані инших окривал зівсім не видавано (свідки
сотн. Гарасевич, Павлусевич).
Прямо застрашаючі були санітарні відносини нашої армії. Стан хорих, який при кінци жовтня виносив 20 до 22%,
стало побільшався. Наслідком надзвичайних трудів, які перенесла наша армія, відпорність хоріб мінімальна, і тому
смертельність в армії росте з дня на день. Щоби лиху зарадити, нема ні ліків ні достаточного числа дипльомованих лікарських сил. Всі лічниці переповнені, при кождій частині
чимало хорих. Армія представляє обоз недужих, а лічниці
є складом хорих, з яких виноситься трупів. (Свідок полк.лікар Д-р Бурачинський).
Рівнож сумно представляється заосмотрення армії в найконечніший матеріял, себ-то в муніцію. Від часу переходу нашої армії через Збруч наспіло з закордону всего три транспорте муніції. Вся привезена муніція була в такій малій
скількости, що по її розділі припало пересічно на кріс около

115 патронів, а на гармату около 34 до 35 набоїв. Скількість
ця може заледво вистарчити на один бій. Попсованих крісів
і гармат нема де і чим направити (свідок чет. Гураль).
Попри вище наведені недостачі нагла зміна температури,
холодні дощі, а опісля обильний опад снігів спараліжували
цілковито останки боєвої сили нашої армії.
В якому стані находилася наша армія в послідних днях
жовтня ц. p., представлено яскравими красками в звітах командантів куренів 14. Бригади, долучених до звіту Кмди III.
Гал. Корпуса ч. оп. ІІІ/2. та Кмди 2-ої Бригади з 31. жовтня
ц. р. ч. оп. 1202.
Який настрій був серед нашого стрілецтва, можемо вносити з відповіди одного стрільця 1/14. куріня, який сказав
на питання команданта — як він себе почуває: „як каторжник на засланні: кажуть боротися за Україну, кажуть душу
й тіло дати за Неї, але нам нічого не дають. Чобіт нема, біля
нема, плаща нема, тютюну нема, сірників нема; харч такий,
щоби здохнути за богато* щоби жити за мало, ледви чоловік
ногами волочить. Хочби мати власний гріш, можеб і дещо
зарадив тому, а тут як навмисне не дають льону, хоч сядь та
коліна гризи, або затни зуби в стіну” . (Звіт Кмди 1/14. куріня ч. Е. 543., залучник до звіту Кмди III. Гал. Корпуса ч. оп.
НІ/2./.
На підставі зібраного вище матеріялу комісія знатоків
видала одноголосно оречення, що наша армія була при кінци
жовтня до бою зівсім неспосібною.
Свідомі того були оба перші обжаловані — тодішний начальний вожд та його шеф штабу. Знало про це і Правительство, бо попри численні звіти та запотребовання представлено катастрофальне положення нашої армії на зборах представників армії, які відбулися дня 28. жовтня ц. p., на яких
були присутні начальники наддністрянського та надніпрянського Правительств, — але і тоді, коли заглада найкращих
синів України була очевидною, Правительство не відважилося ясно й отверто сказати „куди грядемо” (свідок пор. Ковальський, полк.-лікар Д-р Бурачинський).
Оба перші обжаловані відважилися відгадати, кудою
клонитиметься доля України під напором збігу пануючих обставин, і в інтересі загальної справи старалися заздалегідь
промостити їй шлях. Висилаючи дня 25. жовтня ц. р. представництво нашої армії, в склад якого входили от. Лисняк,

сот. Левицький і сот. Куріца (повновласть з 25. жовтня 1919.
ч. оп. 6557.), припоручили їм принагідно в зручний спосіб
довідатися, чи та на яких услівях моглаби ДобрАрмія згодитися на завішення оружжа з нами. До цего кроку були оба
обжаловані з огляду на грозячу катастрофу армії — з одного боку змушені, а з другої сторони були яко найвищі представники армії до цего управнені (оречення знатоків і службовий правильник ч. П.).
Представники ДобрАрмії запитані, чи і під якими услівями булиби склінні до заключення перемиря, відповіли, що
мусять порозумітися з Денікіном і ген. Денікін подав загальні точки, які обжал. от. Лисняк привіз до НКГА. Були це —
як сказано — загальні точки, які могли служити за підставу
евентуальних переговорів і не вязали ні одної зі сторін. (Письмо ген. Слащова до от. Лисняка). Точки ці подано до відома п. диктаторови в Жмеринці на нараді 4. падолиста ц. р. та
ожидано, яке становище займе він супроти цего. П. Диктатор
в засаді згодився на ведення переговорів з ДобрАрмією, а
хотів лише проволікти переговори до 14. год. (2. год. попол.)
дня 6. падолиста ц. p., надіючися приїзду місії, яку заповіджено з Букарешту (свідок чет. Паліїв).
Обжаловані ген.-чет. Тарнавський та полк. Шаманек
Альфред, маючи з одної сторони сумний досвід з часів побуту в Галичині, що на місії нема чого покладати <надій, з другої сторони наглені ДобрАрмією (депеша з 5. падолиста ц. р.
ч. оп. 6745. і депеша з того-ж дня ч. оп. 6746.) змушені були
не ждати до означеного речинця, себто до 2. год. попол. 6. падолиста цр. тим більше, що п. диктатор в засаді на ведення
переговорів згодився. Коли крім цего візьметься під розвагу
розпучливий стан нашої армії і свідомість того, що наступ
ДобрАрмії міг її до решти розбити, та тоді моглоби вже бути
за пізно до переговорів — крок обжалованих був зівсім оправданим.
І тим разом обжаловані, висилаючи своїх заступників,
не уповажнили їх до заключення якого-небудь договору, лише вести переговори після даних їм директив, щоби лише зискати на часі (повновласть з 5. падолиста ц. р. ч. оп. 6697. і з
тої-ж дати поручення до переговорів).
Висказу обжалованого ген.-чет. Тарнавського в розмові
„Юсом” (ч. оп. 6748), що на случай проволоки зі сторони
Правительства він змушений буде „ділати самочинно” , не можна инакше толкувати, як средство, якого ужив, щоби Правительство змусити до повзяття якогось позитивного рішення. Бо-ж наколиби у цего обжалованого був дійсний намір
виступити проти Правительства, то був-би про це його не
повідомляв, — противно, інкрімінований висказ вказує лише
на те, що обжалований без відома і зіззолення Правительства
не хоче сам ділати тим більше, що був переконаний, що Правительство є тої самої гадки і лише без потреби зволікає.
Вислані вдруге заступники Гал. Армії вернули вже 7.
падолиста ц. р. та привезли підписаний ними і заступниками
ДобрАрмії начерк договору (як залучник ч. оп. 6779.). Нема
найменшої підстави, щоби обжалованим приписувати дефінітивне заключення умови з ворогом, бо ані вони не дали висланим ними делегатам уповажнення до заключення договору, ані не положили на нім своїх підписів, які безперечно до
правосильности цего договору були вимагані. Справді в точці 5. згаданого начерку сказано, що входить він в силу з днем
його підписання, то безперечно належало це толкувати в той
спосіб, що ходить тут о підписання його Нач. Кмдою Гал.
Армії згл. Правительством, як це з противної сторони зробив
ген.-ляйтнант Шіллінг. Що так, а не инакше належало розуміти цю точку, виходить впрочім також з цего, що делегати
ДобрАрмії домагалися підпису привезеного начерку, лише
заходило питання, чи має його підписати новий начальний
вожд, себ-то ген.-чет. Микітка, чи давніший, це є ген.-чет.
Тарнавський (свідок ген.-чет. Ціріц).
На підставі вище усталеного подійсного стану суд, розбираючи акт обжаловання, прийшов до переконання, що позбавлений він всяких основ.
Виходячи зі заложення, що обвинені самовільно без дозволу Правительства, узурпуючи собі вищу владу, навязали
переговори і заключили ганебний договір з ворожою армією,
приписував акт обжаловання всім трем обжалованим злий
намір, якому надано форму вимагану законом до заістнування злочину головної зради (параграф 334. уст. ц.), ворохобні
(параграф 159. уст. б.), або вкінци до злобного ділання проти оружної сили (параграф 327. взк.). Скоро же оказалося,
що подійсний стан, на якім опирається обжаловання, не відповідає правді, то тим самим позбавлене основ обвинувачення
о злий намір, випроваджений з повище представлених вчинків, а саме:

Годі прямо подумати, бо для ствердження розправа не
достарчила ніяких доказів, щоби обжаловані в тій ціли навязали і вели переговори з ворогом, щоби через те спричинити Армії У. Н. Р. шкоду, а ДобрАрмії придбати користь.
Противно — розправа виказала, що обжаловані ділали, маючи на увазі добро армії, а тим самим і народньої справи.
Чи переговори з ворогом випали для нашої армії менше
чи більше корисно чи некорисно, — це виходить поза границі
завдання суду.
Рівно-ж не поперли висліди розправи акту обжаловання
в тім напрямі, буцім то обжаловані стреміли до спричинення
або побільшення небезпеки для У. Н. Р. зовні, або щоби викликати повстання або домову війну внутрі держави.
Вкінці не устоялася й дальша (трета) точка обжаловання. Як вище згадано, обжалованим як представникам армії
прислугувало право війти в переговори з противною армією,
а тим самим не нарушили через те військово-службових постанов та заряджень Правительства, тим більше, що про крок
свій Правительство повідомили.
Обжалованих можна було в найгіршім случаю потягнути до відвічальности за злочин невиконання приказу (параграф 149. взк.), тому що мимо виразного заказу п. диктатора
(депеша з 3. XI. ч. оп. 6742.) і Гол. Отамана (депеша з 3. XI.
ч. оп. 6687.) вони 5. XI. ц. р. вислали вдруге своїх представників до ДобрАрмії. За обвиненими однак в тім случаю крім
вище наведених обставин (безвихідне положення армії й небезпека зі сторони ДобрАрмії) промовляє ще й ця обставина,
що вже по одержанні зацитованих вище депеш вони набрали
переконання, що п. диктатор в межичасі т. є. 4. XI. на зборах
в Жмеринці згодився в засаді на переговори з ДобрАрмією
(свідок чет. Паліїв). Вкінці обжаловані уважали цей заказ
за шкідливий для народньої справи (параграф 11. точка 66.
службового правильника І. часть).
Третий обжалований от. Лисняк Омелян був лише органом перших двох обжалованих. Він виповнював лише це, що
йому приказано, і ані не переступив границь уділеної йому
повновласти і вказівок, ані нічим не надужив довіря, яким
його наділено.
З повищих причин увільнено всіх трех обжалованих від
обжаловання о вище згадані злочини (параграф 306. уст. 4.
в. к. пр.).

Дальше обжаловано ген.-чет. Тарнавського і полк. Шаманека о злочин несубординації.
Рівнож і ця точка акту обжаловання оказалася безосновною. Вислідами перепровадженої розправи і з окрема відчитаним приказом, як також ореченням знатоків — оборона обжалованих вповні зістала попертою.
Інкрімінованим приказом Гол. Отамана приказано поступово пересунути фронт Гал. Армії на лінію Прилуки - Вороновичі - Печара - Жабокрич - Лука Жабокрицька. З огляду
на це, що повищий приказ був диспозицією для нашої армії
без подання речинця, до якого мав бути виконаний, — противно, сказано в нім, що пересунення фронту має перевестися
„поступово”, проте обжаловані, виконуючи даний їм приказ,
зарядили: Дня 1. XI. год. 15. щоби І. Корпус заняв фронт від
північного крила до Петуши над Богом, II. Корпус лінію Печара - Лука Жабокрицька, прочі сили мають громадитися яко
резерва в районі Красного (приказ з 1. XI. 1919. ч. оп. 6665).
В доповненні повищого зарядження приказано тогож самого дня о год. 18., щоби І. Корпус протягом 2. XI. заняв лінію
Зозів, Липовиці, Гордіївка, Лисовая, Зарничі, а II. Корпус відтягнув своє ліве крило до Омятинців. Крім того приказано
II. Корпусови, щоби приготовив все до цілковитого знищення
мостів на Бозі між Печарою і Петушою.
Дня 3. XI. о год. 21.45 приказано групі полк. Вольфа
держати звязок з Придніпр. Армією і пересунути ліве крило
до Маріянівки, а праве в міру потреби, — І. Корпусови, щоби
в міру потреби осягнув лінію Вахнівка - Лукашівка - Війтівці
(приказ з 3. XI. ч. оп. 6890.).
Дня 4. XI. о год. 16.30 приказано II. Корпусови відтягнути свої сили на лінію Рогожна - Слєди, а отам. Кнітлеви на лінію Брацлав - Війовці, вкінці І. Корпусови заняти лінію Вахнівка - Потік (приказ з 4. XI. ч. оп. 6692.).
Дня 5. XI. одержала Команда Етапу приказ свої заведення пересунути в околицю Бар - Летичів - Літин (приказ з
5. XI. ч. оп. 6706.).
Тогож самого дня повідомила Нач. Кмда Гал. Армії Головний Штаб, що дальше відтягання фронту на разі неможливе тому, що евакуація Немирова, з окрема висилка хорих
з причини опаду снігу непереведена (депеша з 5. XI. ч. оп.
6701/1.).

Дня 6. XI. приказано, щоби група от. Шльоссера безумовно осягнула лінію Рогожно - Стояни - Уяринці (приказ
з 6. XI. ч. оп. 6723.).
Зі змісту вище наведених приказів виходить, що обжаловані зробили зі своєї сторони все, щоби даний їм Головним
Отаманом приказ виконати, — про заходячі перешкоди донесли Штабови Головного Отамана (параграф 11. точка 65.
службового правильника, часть І.), перешкоди зайшли без
вини обжалованих (оречення знатоків) і для того суд звільнив перших двох обжалованих також і від обжалування о
злочин непослуху (несубординації) з параграфів 145. і 149.
в. к. з.
Винниця, 14. падолиста 1919.
Шавала, четар-суддя в. р.

Курдіяк, сотник-суддя в. р.

Повищий вирок затверджую в цілій основі.
Винниця, 26. падолиста 1919.
Микітка, генерал-четар в. р.