Бій під Крутами: офіційні акти та документи і преса 1918 року Зі збірника документів і матеріалів Українського інституту національної пам’яті ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ № 261-VII «ПРО ВІДЗНАЧЕННЯ ПОДВИГУ ГЕРОЇВ БОЮ ПІД КРУТАМИ» ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ № 261-VІІ ПРО ВІДЗНАЧЕННЯ ПОДВИГУ ГЕРОЇВ БОЮ ПІД КРУТАМИ 29 січня 2013 року виповнилося 95 років з часу бою на залізничній станції Крути між військовими підрозділами Української Народної Республіки та російською більшовицькою армією під командуванням М. Муравйова. Бій під Крутами був одним з етапів неоголошеної війни Радянської Росії проти незалежної України у 1917–1920 роках. Особливістю бою під Крутами є те, що в ньому на захист Української Народної Республіки в умовах політичної та управлінської неспроможності тогочасної української влади добровільно стали київські студенти, гімназисти та юнаки військової школи супроти ворога, який мав багаторазову чисельну перевагу. Саме тому бій під Крутами, незважаючи на те, що він завершився військовою поразкою для Української Народної Республіки, на довгі часи став для патріотів України прикладом героїчного подвигу і звитяги в ім’я України та її незалежності. Подвиг крутянців навчає, що свобода і доля України залежать від готовності кожного українського громадянина поважати і захищати інтереси своєї країни. Ще в 1918 році на похороні загиблих під Крутами українських студентів біля Аскольдової могили у Києві голова Центральної Ради Української Народної Республіки Михайло Грушевський назвав їх героями України, а поет Павло Тичина присвятив їм вірш «Пам’яті тридцяти». У XX столітті подвиг крутянців надихав до боротьби за незалежність України десятки тисяч українців, зокрема членів Організації українських націоналістів та Української повстанської армії. У часи радянського окупаційного режиму історія бою під Крутами, як і вся визвольна боротьба українців, замовчувалася або фальсифікувалася. Саме тому нині, на двадцять першому році незалежності України, багато українських громадян не знають про бій під Крутами, не володіють правдивою інформацією про боротьбу за незалежність України та про те, скільки українців віддали своє життя в цій боротьбі, і, як наслідок, не цінують свободи і незалежності нашої країни. Заходи держави щодо відзначення та збереження пам’яті про подвиг героїв бою під Крутами слід визнати недостатніми. Більше того, починаючи з 2010 року в освітній та інформаційній політиці центральної виконавчої влади розпочалися дії, спрямовані на обмеження висвітлення інформації про бій під Крутами та інші сторінки боротьби за незалежність України, повернення до радянського трактування історії України, в якому визвольна боротьба маргіналізована. Зокрема, в новому підручнику історії України для учнів п’ятих класів не подана інформація про бій під Крутами, Українську повстанську армію, дисидентський рух, применшено злочин Голодомору 1932–1933 років. Такі дії суперечать запитам українського суспільства, яке щорічно за своєї ініціативи вшановує борців за волю України, зокрема подвиг героїв бою під Крутами. Щорічно в цих відзначеннях беруть участь десятки тисяч українських громадян. Зважаючи на те, що відзначення подвигу героїв бою під Крутами та інших пам’ятних дат боротьби за незалежність України має важливе значення для патріотичного виховання української молоді, збереження пам’яті про боротьбу за волю України, зміцнення пошани українських громадян до незалежності України та для формування єдиної і сильної української нації, Верховна Рада України постановляє: 1. Підтримати щорічне відзначення подвигу героїв бою під Крутами на державному рівні. 2. Рекомендувати Президенту України присвоїти звання «Герой України» українським студентам, полеглим в бою під Крутами. 3. Рекомендувати Кабінету Міністрів України: − у місячний термін з дня прийняття цієї Постанови утворити організаційний комітет з підготовки та проведення заходів щодо відзначення подвигу героїв бою під Крутами, включивши до його складу представників центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій; − у місячний термін після утворення зазначеного організаційного комітету розробити та затвердити план заходів, пов’язаних із відзначенням подвигу героїв бою під Крутами, вирішити питання щодо фінансового та матеріально-технічного забезпечення цих заходів. У плані заходів передбачити: − забезпечення в необхідному обсязі щорічного бюджетного фінансування Меморіального комплексу «Пам’яті Героїв Крут», що знаходиться біля станції Крути (Чернігівська область, Борзнянський район, село Пам’ятне); − проведення в день бою під Крутами урочистих громадських зборів та панахиди за полеглими героями біля Меморіального комплексу «Пам’яті Героїв Крут» на станції Крути та біля поховань крутянців на Аскольдовій могилі, покладення квітів до пам’ятників і пам’ятних знаків, пов’язаних із цією подією; − впорядкування пам’ятників та місць поховань загиблих у боротьбі за незалежність України в минулому столітті; − здійснення Українським інститутом національної пам’яті впродовж 2013 року підготовки і друку масовим тиражем науково-популярного видання, присвяченого бою під Крутами та боротьбі за незалежність України 1917–1920 років, забезпечення поширення цього видання в мережі бібліотек середніх і вищих навчальних закладів та в мережі роздрібної книжкової торгівлі; − забезпечення бюджетного фінансування на конкурсних засадах на знімання у 2013-2014 роках популярного художнього фільму та документального фільму, присвячених подвигу героїв бою під Крутами та боротьбі за державну незалежність України у 1917–1920 роках; − відкриття експозицій та книжкових виставок у діючих музейних установах, бібліотеках, у середніх та вищих, зокрема військових, навчальних закладах, присвячених подвигу героїв бою під Крутами та боротьбі за державну незалежність України; − організацію в загальноосвітніх та вищих навчальних закладах спортивних і туристичних змагань, тематичних воєнно-історичних читань, уроків патріотичного виховання, виховних годин, вечорівреквіємів, інших освітньо-виховних заходів, присвячених подвигу героїв бою під Крутами та іншим подіям української боротьби за незалежність; − доповнення навчальних програм для загальноосвітніх навчальних закладів вивченням подвигу героїв бою під Крутами та інших сторінок боротьби за державну незалежність України; − забезпечення у січні–лютому кожного року безкоштовного проїзду залізничним транспортом екскурсійних груп учнів загальноосвітніх навчальних закладів з усіх регіонів країни до Меморіального комплексу «Пам’яті Героїв Крут» на станції Крути. 4. Рекомендувати місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування здійснити необхідні заходи щодо відзначення подвигу героїв бою під Крутами на місцевому рівні, зокрема: − назвати вулиці, площі, сквери, заклади культури і навчальні заклади комунальної форми власності на честь героїв бою під Крутами; − впорядкувати пам’ятники та місця поховань загиблих у боротьбі за незалежність України в минулому столітті; − надати дієву допомогу громадським організаціям у здійсненні відповідних заходів. 5. Рекомендувати Державному комітету телебачення і радіомовлення України організувати тематичні теле- і радіопередачі, присвячені бою під Крутами, та забезпечити висвітлення в засобах масової інформації заходів, присвячених бою під Крутами та боротьбі за державну незалежність України у XX столітті. 6. Контроль за виконанням цієї Постанови покласти на Комітет Верховної Ради України з питань культури і духовності. 7. Ця Постанова набирає чинності з дня її прийняття. Голова Верховної Ради України м. Київ 16 травня 2013 року. В. РИБАК Урядовий кур’єр. – 2013. – 5 червня. СУЧАСНІ ОФІЦІЙНІ ДОКУМЕНТИ РОЗПОРЯДЖЕННЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 12/2003-рп ПРО ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ ГЕРОЇВ КРУТ З метою утвердження високої політичної культури у суспільстві, виховання у молоді патріотизму, поваги до історичного минулого Українського народу, вшанування пам’яті полеглих за незалежність Батьківщини та у зв’язку з 85-ю річницею героїчної загибелі юнаків у бою під Крутами: 1. Кабінету Міністрів України вжити заходів щодо вшанування пам’яті Героїв Крут, зокрема, забезпечити впорядкування пам’ятних місць, організацію виставок, присвячених подвигу патріотів, проведення тематичних вечорів, конференцій тощо у вищих, у тому числі військових, навчальних закладах. 2. Міністерству освіти і науки України, Міністерству оборони України забезпечити проведення в загальноосвітніх навчальних закладах, військових ліцеях та ліцеях з посиленою військово-фізичною підготовкою уроків патріотизму, присвячених вшануванню пам’яті Героїв Крут. 3. Державному комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України забезпечити широке висвітлення у засобах масової інформації заходів щодо вшанування пам’яті Героїв Крут. Президент України м. Київ, 24 січня 2003 року Леонід КУЧМА http://www.president.gov.ua/documents/971.html РОЗПОРЯДЖЕННЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 10/2006-рп ПРО ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ ГЕРОЇВ КРУТ З метою виховання у громадян поваги до історичного минулого Українського народу, вшанування пам’яті захисників Вітчизни та у зв’язку з 88-ю річницею героїчної загибелі юнаків у бою під Крутами: 1. Кабінету Міністрів України: − організувати разом із Київською міською та Чернігівською обласною державними адміністраціями здійснення заходів щодо вшанування пам’яті Героїв Крут, передбачивши, зокрема, впорядкування відповідних пам’ятних місць; − забезпечити відкриття тематичних експозицій та виставок, проведення у вищих, у тому числі військових, а також загальноосвітніх навчальних закладах тематичних вечорів, конференцій, інших виховних заходів; − розглянути можливість створення художнього фільму, присвяченого Героям Крут та подіям доби Української революції 1917–1921 років. 2. Державному комітету телебачення і радіомовлення України забезпечити широке висвітлення у засобах масової інформації заходів щодо вшанування пам’яті Героїв Крут, організувати цикли тематичних радіо- та телепередач, виступи у засобах масової інформації вчених, представників громадськості. Президент України 21 січня 2006 року Віктор ЮЩЕНКО http://www.president.gov.ua/documents/3855.html УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 15/2007 ПРО ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ ГЕРОЇВ КРУТ З метою виховання у громадян, особливо молоді, поваги до історичного минулого Українського народу та у зв’язку з 89-ю річницею героїчної загибелі юнаків у бою під Крутами постановляю: 1. Кабінету Міністрів України забезпечити здійснення заходів із вшанування пам’яті Героїв Крут, зокрема організацію експозицій та виставок, присвячених подвигу патріотів, проведення тематичних вечорів, конференцій, інших виховних заходів у вищих, у тому числі військових, навчальних закладах, а також уроків патріотизму у загальноосвітніх навчальних закладах. 2. Київській міській та Чернігівській обласній державним адміністраціям забезпечити впорядкування пам’ятних місць, покладення квітів до могил Героїв Крут, монументів, присвячених увічненню їх пам’яті. 3. Державному комітету телебачення та радіомовлення України забезпечити широке висвітлення заходів щодо вшанування пам’яті Героїв Крут, організувати цикли тематичних радіо- та телепередач, виступи у засобах масової інформації відомих учених, політичних та громадських діячів. Президент України 15 січня 2007 року Віктор ЮЩЕНКО Урядовий кур’єр. – 2007. – 18 січня. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 1014/2007 ПРО ВІДЗНАЧЕННЯ 90-ї РІЧНИЦІ ПОДВИГУ ГЕРОЇВ КРУТ У зв’язку з 90-ю річницею подвигу Героїв Крут та з метою вшанування пам’яті українських юнаків, що полягли у бою під Крутами у січні 1918 року, і належного висвітлення цієї події в історії України постановляю: 1. Кабінету Міністрів України розробити та затвердити план заходів у зв’язку з 90-ю річницею подвигу Героїв Крут, передбачивши, зокрема: − проведення заходів із вшанування пам’яті Героїв Крут, зокрема покладення квітів до їх могил, інших пам’ятних місць, пов’язаних із цією подією та її героями, а також до пам’ятних знаків борцям за незалежність України доби Української революції 1917 – 1921 років; − організацію експозицій та виставок, присвячених подвигу патріотів; − проведення тематичних вечорів, конференцій, інших виховних заходів у вищих, у тому числі військових, навчальних закладах, а також уроків патріотизму у загальноосвітніх навчальних закладах; − видання наукових праць, збірників документів та матеріалів з історії Української революції 1917 – 1921 років, пов’язаних, зокрема, з подіями біля станції Крути у січні 1918 року; − створення художнього фільму, присвяченого Героям Крут та подіям доби Української революції 1917 – 1921 років; − забезпечення фінансування передбачених цим Указом заходів. 2. Кабінету Міністрів України, Київській міській державній адміністрації забезпечити спорудження на Аскольдовій могилі у місті Києві пам’ятника Героям Крут, а також благоустрій прилеглої території. 3. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям затвердити плани заходів із вшанування пам’яті Героїв Крут та забезпечити їх виконання, вжити додаткових заходів щодо впорядкування пам’ятників та місць поховань осіб, що загинули у боротьбі за свободу і незалежність України. 4. Державному комітету телебачення та радіомовлення України забезпечити широке висвітлення заходів щодо вшанування пам’яті Героїв Крут, організувати цикли тематичних радіо- та телепередач, виступи у засобах масової інформації вчених, політичних та громадських діячів. Президент України 25 жовтня 2007 року Віктор ЮЩЕНКО Урядовий кур’єр. – 2007. – 7 листопада. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 1188/2008 ПРО ВШАНУВАННЯ ПОДВИГУ ГЕРОЇВ КРУТ З метою вшанування подвигу юних захисників України у бою під Крутами у січні 1918 року та належного відзначення у 2009 році цієї історичної події постановляю: 1. Кабінету Міністрів України: 1) розробити та затвердити у двотижневий строк план заходів із вшанування у 2009 році подвигу Героїв Крут, передбачивши, зокрема: − проведення урочистих заходів із вшанування подвигу Героїв Крут, покладення квітів до пам’ятників і пам’ятних знаків, пов’язаних із цією подією; − проведення у загальноосвітніх, вищих, у тому числі військових, навчальних закладах тематичних воєнно-історичних читань, інших освітньо-виховних заходів; − створення експозицій, у тому числі архівних матеріалів, присвячених подвигу Героїв Крут та пов’язаним із цим подіям; 2) вжити заходів, спрямованих на розвиток Меморіального комплексу «Пам’яті Героїв Крут», зокрема, його музейної експозиції, а також на створення належних умов для відвідування цього Комплексу насамперед учнівською та студентською молоддю. 2. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям затвердити плани заходів з відзначення 91-ї річниці подвигу Героїв Крут та забезпечити їх виконання, вжити додаткових заходів щодо впорядкування пам’ятників та місць поховання осіб, які загинули у боротьбі за свободу і незалежність України. 3. Державному комітету телебачення та радіомовлення України забезпечити висвітлення заходів із вшанування подвигу Героїв Крут, організувати цикли тематичних радіо- та телепередач, виступи у засобах масової інформації вчених, політичних та громадських діячів. Президент України 22 грудня 2008 року Віктор ЮЩЕНКО Урядовий кур’єр. – 2008. – 27 грудня. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 985/2009 ПРО ВІДЗНАЧЕННЯ РІЧНИЦІ ПОДВИГУ ГЕРОЇВ КРУТ З метою вшанування пам’яті подвигу українських юнаків, які героїчно боронили Вітчизну у бою під Крутами в січні 1918 року, увічнення звитяги українського духу і зброї в історичній пам’яті народу, належного відзначення у 2010 році цієї історичної події постановляю: 1. Кабінету Міністрів України розробити та затвердити у двотижневий строк план заходів із вшанування у 2010 році подвигу Героїв Крут, передбачивши, зокрема: − проведення урочистих заходів із вшанування подвигу Героїв Крут, покладення квітів до пам’ятників і пам’ятних знаків, пов’язаних із цією подією; − проведення у загальноосвітніх, вищих, у тому числі військових, навчальних закладах тематичних воєнно-історичних читань, уроків патріотичного виховання, вечорів-реквіємів, присвячених подвигу Героїв Крут та іншим подіям української воєнної звитяги, інших освітньо-виховних заходів; − відкриття у бібліотеках та музеях книжкових виставок, експозицій, присвячених подвигу Героїв Крут та пов’язаним із цим подіям. 2. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям затвердити плани заходів із відзначення 92-ї річниці подвигу Героїв Крут та забезпечити їх виконання, вжити додаткових заходів щодо впорядкування пам’ятників та місць поховання загиблих у боротьбі за свободу і незалежність України. 3. Державному комітету телебачення та радіомовлення України забезпечити висвітлення заходів із вшанування подвигу Героїв Крут, організувати цикли тематичних радіо- та телепередач, виступи у засобах масової інформації вчених, політичних та громадських діячів. Президент України 1 грудня 2009 року Віктор ЮЩЕНКО http://www.president.gov.ua/documents/10123.html СЛОВО ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ В. Ф. ЯНУКОВИЧА ДО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ У ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ГЕРОЇВ КРУТ Сьогодні ми вшановуємо подвиг українських юнаків, які загинули, захищаючи свою державу. Відвага та самопожертва кількох сотень військових курсантів, студентів, гімназистів стали справжнім прикладом для наступних поколінь борців за незалежність. Події далекого 1918 року – важливий урок для сучасних українців. Це і урок мужності, але й урок того, якими уважними ми маємо бути в своїх рішеннях, як міцно треба думати, коли йдеться про життя молодих людей. Пом’янімо ж сьогодні по-християнськи звитягу та безстрашність усіх тих, хто впродовж століть віддавав своє життя за незалежність України, за наше з вами майбутнє. 29 січня 2011 року Віктор ЯНУКОВИЧ http://www.president.gov.ua/news/19215.html ЗВЕРНЕННЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ У ДЕНЬ ПАМЯТІ ГЕРОЇВ КРУТ Дорогі співвітчизники! Дев’яносто чотири роки тому біля станції Крути відбувся бій, в якому полягли українські юнаки – військові курсанти, студенти та гімназисти. Вони вірили, що захищають ідеали свободи і незалежності України. Ця героїчна та водночас трагічна дата в історії нашої держави завжди буде нагадувати нам про велику відповідальність наставників і командирів за рішення, які вони приймають. Згадаймо нині у молитві душі загиблих героїв. Хай з Богом спочивають. 29 січня 2012 року Віктор ЯНУКОВИЧ http://www.president.gov.ua/news/22716.html ЗВЕРНЕННЯ ПРЕЗИДЕНТА ДО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ У ДЕНЬ ПАМЯТІ ГЕРОЇВ КРУТ Дорогі співвітчизники! 95 років тому відбувся бій під Крутами. Цей подвиг української молоді назавжди викарбувався золотими літерами на сторінках нашої історії. Самопожертва в ім’я Вітчизни військових курсантів, студентів, гімназистів є прикладом патріотизму та любові до рідної землі. Схилімо ж сьогодні голови у скорботі за тими, хто віддав життя за незалежність України, за свій народ. Президент України 29 січня 2013 року Віктор ЯНУКОВИЧ http://www.president.gov.ua/news/26702.html ВІДОБРАЖЕННЯ БОЮ ПІД КРУТАМИ У ТОГОЧАСНИХ ДОКУМЕНТАХ І ПРЕСІ Студентський курінь стрільців На загальних зборах студентів Українського Народнього Університету, які відбулися 4-го січня, ухвалено таку резолюцію: З огляду на грізне положення Української Народньої Республіки, загальні збори студентів Українського Народного Університету винесли такі постанови: 1. На час пекучої потреби, всі без виімку, студенти Українського Народнього Університету (в тім числі і слухачі обох підготовчих курсів) вступають в протягу трьох найближчих днів в Курінь Січових Стрільців: а) Для товаришів, що знаходяться зараз за Київом, час вступлення до Куріня продовжується до 14-го січня ц. р. б) Всі товариші, признані лікарською Комісією не здібними до строєвої служби, займають нестроєві посади при куріні (канцеляристів, агітаторів тощо). 2. На весь час перебування студентів в Куріні заняття і іспити в університеті припиняються. 3. Товариші, які не коряться цим постановам зборів, підлягають загально-товариському бойкоту. 4. Для переведення в життя всіх зазначених постанов вибірається Комітет з 5 душ. Дежурства членів Комітету встановлено від 10-ї год. до 6-ої год. вечора в вестибюлю Центральної Ради, куди належить звертатися за всякими справками. Там же записуються до Куріня. Справа залишення за товаришами посад в державних і приватних інституціях знаходиться в стадії переговорів з Генеральним Секретаріатом. Нова Рада. – 1918. – 6 (19) січня. ∗∗∗ Постанова зборів студентів-галичан Українського народного університету Довірочні збори галичан-студентів Українського Народнього Університету, заслухавши доклад студентського комітету про грізне становище Української Народньої Республіки і про те, що справа вимагає того, щоби негайно була утворена армія, яка стала б в обороні Української Народньої Республіки, постановляють: 1) Всі галичане-студенти Українського Народнього Університету обов’язані вступити в курінь січових стрільців. 2) Ті із студентів, які після лікарського огляду виявляться нездібними до строєвої служби, повинні нести другі обов’язки в куріні. 3) Щоби, однак, військова служба не стала на перепоні продовжування студій, а тим самим утворенню кадрів інтелігенції потрібної до праці на будуче, серед тих обставин, які зложаться, студенство, оскільки не буде пекучої потреби лишатись в куріні, вернеться до своїх заннятів і продовжуватиме заняття, а через те кладеться обов’язок, на головну тимчасову галицьку раду, подбати про забезпечення тих товаришів, які можуть опинитись без всяких засобів до життя після виходу з куріня. 4) Оскільки хто-небудь із студентів явиться необхідно потрібний на тім місці, яке він займає зараз, то старшина куріня повинна його відпустити, з тим однак, що все такі прохання переходять через руки комітету студентства. 5) Для полагоджування всіх справ, зв’язаних із згаданими постановами, а також для оборони інтересів студенства, обірається комітет з 7-ми людей. 6) Постанови комітету обов’язують всіх галичан-студентів Українського Народнього Університету. 7) Всі товариші, які вклоняються з-під дісціпліни і не вступлять в курінь, підлягають загальному товариському бойкотові. Нова Рада. – 1918. – 6 (19) січня. ∗∗∗ Комітет галичан-студентів Українського Народнього Університету прохає нас помістити таку оповістку: По постанові галичан-студентів Українського Народнього Університету, винесеній на довірочних зборах 3-го січня 1918 року, всі галичане-студенти Українського Народнього Університету обов’язані вступити в курінь січових стрільців. Товариші, які виломлюються з-під дисціпліни, і не вступлять в курінь, підлягають загальному товариському бойкотові. Комітет. Нова Рада. - 1918. – 6 (19) січня. ∗∗∗ На защиту Украины Третьего дня состоялось общее собрание студентов Киевского Украинского Народного Университета, на котором обсуждался вопрос о настоящем положении Украины. Собравшиеся студенты, в числе свыше 2000 душ, признали, что наступление більшовиков поставило Украинскую Народную Республику в тяжелое положение. В виду этого студенты признали необходимым, чтобы все без исключения студенты украинского народного университета в ближайший трехдневный срок вступили добровольцами в курінь січових стрельцов. Что касается студентов, проживающих ныне вне Киева, срок зачисления продлен до 14 января. Киевлянин. – 1918. – 6 (19) січня. Добровольческие полки Организация добровольческих полков из служащих железных дорог и почтово-телеграфных учреждений Украины усиленно развивается. Телеграмма с приглашением записываться в железнодорожные полки, разосланная революционным комитетом совета железных дорог Украины по всем станциям и во все профессиональные организации 18 железных дорог, принесла пока следующие результаты: за 4 дня в железнодорожный полк записалось 2 000 чел., и, кроме того, непрерывно поступают телеграммы с мест с запросами от железнодорожников, что требуется для записи в полк. Формируется также добровольческий отряд из слушателей Народного Университета, в который поступило уже 800 чел., почти весь состав его слушателей. Образован также отряд добровольцев, состоящий исключительно из беженцев-галичан и славян, проживавших в Киеве. Киевская Мысль. – 1918. – 6 (19) січня. ∗∗∗ Від організаційного комітету студентського куреня Заняття в Україн. Народ. Університеті, згідно з резолюцією загальних зборів, по порозумінню з радою професорів, припиняються. Всі товариші, які займають посади у війську, на залізницях, почті, телеграфі і т. ин. обов’язково вступають в курінь з тим, що їм лишається право бути відкомандированими на свої посади. До заяви про відкомандировання мусить бути долучено посвідчення тієї інституції, в якій даний товариш працює, з зазначенням мотивів, із-за яких посада не може бути покинута. Право відкомандировання належить організаційному комітетові. Посади в державних і приватних інституціях по роспорядженню Генерального Секретаріату будуть безумовно залишені за товаришами, що вступили в курінь. Комітет повідомляє всіх українців-студентів вищих шкіл, що запис їх в курінь приймається, для чого потрібне посвідчення, в якому повинна бути зазначена приналежність до української нації. Порука товаришів, особисто відомих комітетові, є теж вистачаюча. Дежурство членів комітету щодня від 10 до 6 год. веч. в вестибюлі Центральної Ради. Про помешкання, в якому повинні зібратись всі товариші, що записались в курінь, буде оголошено завтра. Нова Рада. – 1918. – 9 (22) січня. Общая картина большевистского наступления Из сведений, поступивших в Киев за вчерашний день, вырисовывается следующая картина операций большевиков, направленных против Украины и в первую очередь – против Киева. В руках большевиков находятся все железнодорожные пути, ведущие к Киеву с востока, севера и запада. Такая ситуация достигнута ими с момента захвата станций Пятихатка, Верховцево, Користовка, Гомель, Калинковичи и Лунинец. В данный момент большевики стремятся завладеть станциями Сарны, Коростень, Бахмач и Знаменка, после чего Украина окажется совершенно отрезана от остальной части государства. По видимому, в распоряжении большевиков имеются значительные силы, ибо отовсюду приходят сообщения о продвижении целого ряда эшелонов, при пулеметах и артиллерии. Киевлянин. – 1918. – 9 (22) січня. ∗∗∗ Від організаційного комітету студентського куріня Всі товариші, що вписалися в курінь, повинні негайно явитись в казарму куріня (Печерськ, Московська вул., Костянтинівська військова школа). Запис у курінь приймається щодня від 10 до 6 год. у вестибюлі Центральної Ради і в казармі. Там же видаються всякі справки. Нова Рада. – 1918. – 11 (24) січня. ∗∗∗ До українського студентства Прийшов грізний час для нашої Батьківщини. Як чорна гайворонь обсіла нашу Україну російсько-більшовицька (котра нічого спільного не має з ідейним більшовизмом) грабіжницька орда, котра майже щодня робить у нас нові захвати, і Україна, одрізана звідусіль, може врешті опинитись в дуже скрутному стані. В цей час Українська фракція центру Університету Св. Володимира кличе студентів-українців усих вищих шкіл негайно прийти на підмогу своєму краєві і народові, одностайно ставши під прапор борців за волю України проти напасників, які хотять придушити все, що здобуто нами довгою, тяжкою, героїчною працею. Треба за всяку ціну спинити отой похід, який може призвести Україну до страшної руїни і довговічнього занепаду. Хай кожен студент-українець пам’ятає, що в цей час злочинно бути байдужим. Треба кинути на цей час науку та буденну працю і одною дружньою лавою, як було з початку революції, стати на оборону прав українського народу. Будемо ж, товариші, щирі й чулі! Облишмо тимчасом стерно науки і відважно ходім до стерна перемоги! Бо кому ж, як не нам, взятись за його? Кому, як не нам, нести світичі свідомости і відваги до наших братіввояків! Сміливо ж, дорогі товариші, довбаймо нашу скелю і йдімо віддати може останню послугу тій великій будові, яку ми ж самі будували – Українській державі! Записуйтесь до Куріня Січових Стрільців, який формується з студентів Університету Св. Володимира та Українського Народнього Університету, звідки, мабуть, ми будем розпреділені серед декотрих українських військових частин, для піднесення культурно-національної свідомости та відваги. Запис приймається в Педагогічному музеї щодня (вдень). Українська фракція центру Університету Св. Володимира Нова Рада. – 1918. – 11 (24) січня. ∗∗∗ Комітет галичан-студентів Українського Народнього Університету звертає ще раз увагу т. т. на це, що всі мають вписатися в «Січовий курінь». Хто в найблизшому часі не вступить в «Курінь», підлягає після постанови загальних зборів бойкотові. Нова Рада. – 1918. – 12 (25) січня. ∗∗∗ Від організац. комітету студентського куріня у. с. с. Нагадуємо і закликаємо ще раз товаришів негайно вписуватись у курінь. Товариші, що вписались, повинні чим скоріше явитись у Костянтинівську школу, Московська, 1. В противному разі вважатимуться невписаними в курінь з усіми випливаючими з цього наслідками. Нова Рада. – 1918. – 16 січня; Робітнича газета. – 1918. – 16 січня. Відозва Товариші студенти! Вже багато Ваших товаришів стало в ряди борців за рідний край з зброєю в руках (бо час для слів вже минув – настала пора взятись активно до діла). Тому й нагадуємо ще раз, що черга за Вами: негайно вступайте до 1-го куріня січових стрільців, щоб іти на підмогу тим, що вже пішли – хай ніхто не зможе нас дорікати, що ми тільки горді на словах, що ми байдужі до рідної справи! Запис приймається в 1-й Українській військовій школі (Б. Константинівська) на Печерську та в вестібюлі Центр. Ради. Організаційний комітет та У. фракція ун. Св. Волод[имира]. Нова Рада. – 1918. – 16 січня. – № 11; Робітнича газета. – 1918. – 16 січня. ∗∗∗ Донесення М. Муравйова в Раду Народних Комісарів і В. Антонову-Овсієнку про розгром військ Центральної Ради під ст. Крути 17 січня 1918 р. ст. Бахмач. 1 час. 45 мин. После двухдневного боя 1 революционная армия Егорова, при поддержке 2-й армии Берзина у ст. Круты разбила контрреволюционные войска Рады, предводимые самим Петлюрой. Петроградская Красная гвардия, выборгская и московская гвардия вынесли почти одни весь бой на своих плечах. Войска Петлюры во время боя насильно пустили поезд с безоружными солдатами с фронта навстречу наступавшим революционным войскам и открыли по несчастным артиллерийский огонь. Войска Рады состояли из батальонов офицеров, юнкеров и студентов, которые, помимо сделанного зверства с возвращающимися с фронта солдатами, избивали сестер милосердия, попавших во время боя к ним в руки. Иду на Киев. Крестьяне восторженно встречают революционные войска. Главнокомандующий фронтом Муравьев. Директивы командования фронтов Красной Армии (1917–1922 гг.): Сборник документов: В 4 т. – Москва, 1971. – Т. І: Ноябрь 1917 г. – март 1919 г. – С. 42. *** Пораз[к]а Петлюри В Смольному одержана за підписом Муравйова така телеграма з Бахмучу: «після 2-денного бою революційна армія Егорова при допомозі другої армії розбила контрреволюційні війська Ради, на чолі яких був Петлюра, у станції Крути. Петроградська червона гвардія й московська гвардія винесла весь бій на своїх плечах. Війська Петлюри під час бою пустили потяг з беззбройними солдатами з фронту назустріч наступаючим революційним військам і відкрили по нещасним артилерійський вогонь. Війська Ради складалися з юнкерів, офіцерів й студентів, котрі крім зробленого звірства з повертаючими з фронту солдатами, зґвалтували милосердну сестру, яка попалась до них під час бою. Йду на Київ. Селяни радісно й з захватом зустрічають революційні війська». Вісник УНР – 1918. – 24 січня. ∗∗∗ С украинского революционного фронта (Письмо красногвардейца ) Товарищи рабочие зав. Нов. Арсенала! Спешим вам послать известие с украинского трудового революц. фронта. Не оправдываются оборонцев надежды, что украинские солдаты, рабочие и крестьяне будут встречать нас враждебно. Наоборот, везде мы встречаем самый радушный прием. Вообще, трудовой украинский народ понимает, что их буржуазная рада их обманывает везде и всюду, а вдобавок еще хочет заставить драться украинцев и великороссов. Они понимают, что у них в Раде помещики, буржуи и отступники социализма. Мы видим на факте, что солдаты-украинцы целыми полками посылают делегации, и либо присоединяются к нам, или же остаются строго нейтральными, хотя все симпатии их на нашей стороне. О рабочих скажу, что рабочий всегда и везде был впереди в борьбе с капиталистами. Также и здесь. Приведу факт. В городе Конотопе, Черниговской губ., рабочих есть 2 тысяч. Когда гайдамаки хотели дать около них бой, то они самым категорическим образом запротестовали, моментом организовали 1000 человек рабочих и сказали, что они сами дадут гайдамакам бой, если гайдамаки будут драться против нас. В результате они приехали к нам на броневом поезде с делегацией и с музыкой. Вот какой украинский рабочий. О крестьянах скажу так, что им надоели гайдамаки, которые разъезжали по Украине и грабили их. Гайдамаки – это сброд из всяких отбросов: юнкеров, офицеров, продажных солдат и даже монахов, которые разъезжали и говорили, что большевики грабят и насилуют все и вся. Но когда мы приезжали, то все уверялись, что наша цель – освободить украинский народ от ига капитализма и помещиков, что наша цель и наш девиз – Земля и воля. Тогда они нас принимали, как братьев. О военных делах тоже скажу. Гайдамаки перед нами бегут. Первое боевое крещение и опыт получили у ст. Гребенка, Полтавской губ. А серьезный бой мы получили в Черниг. губ, ст. Круты, где мы дрались 5 часов, где наша петрогр. кр. гвардия вместе с московской, отличилась и показала, что она умеет драться за свободу и революцию. У нас, петроградцев, убито 4 чел., ранено 16 чел. Гайдамаки бежали, оставив 1 пушку, несколько пулеметов и 90 лошадей, их убито много, да пленных 26 чел. Красногвардеец О. И. Антипов, раб. зав. Нов. Арсенал. Красная газета. – 1918. – 20 февраля. *** Оголошення родини Соколовських про розшук сина Андрія, котрий пропав безвісти в бою під Крутами Батьки прохають повідомити по адресі – Київ, Фундукл[еївська] 61-1 в подробицях про все, що відомо за сина їх Андрія Соколовського, учня VI кл. 2-ої української гімназії, який без вісти загинув у бою на станції Крути 16-го січня ц. р. і прохають, коли він живий, допомогти йому чим можна. Видатки будуть повернені. Нова Рада. – 1918. – 3 березня (18 лютого). ∗∗∗ Лист до редакції Високоповажний Пане Редакторе! Дозвольте через Вашу часопись звернутись з такою заявою: 14 січня на Бахмач виїхав Студентський Січовий Курінь для боротьби з більшовиками. 15 чи 16 січня відбувся бій під Крутами, після якого українські части відступили, але не повідомили про це Січовий курінь. Далі так само виїхала і старшина того куріня не давши жадного роспорядження. Частина куріня, побачивши небезпеку, встигла одступити, решта ж, коло 50 чоловік, залишилися на своєму посту, дожидаючи роспоряджень. Тим часом більшовики їх оточили... По тим чуткам, які вдалося зібрати, скілька душ було забито в бою, частину було розстріляно, а чоловік 20 неначе б то прорвалося і втекло. Але досі ніяких певних відомостей за всі ці події дістати було неможливо. Серед тих залишених на поталу більшовикам січовиків був і мій брат Володимир Шульгин. То от уклінно прохаю всіх, хто має хоч які небудь відомости за мого брата і взагалі за події під Крутами негайно подати всі можливі відомости до редакції Нової Ради (Інститутська, 22) або оповістити свою адресу, щоб я міг їх докладніше роспитати. Прошу инші газети передрукувати. Олександер Шульгин. Нова Рада. – 1918. – 5 березня (20 лютого). ∗∗∗ Наказ № 49 по Військовому міністерству УНР про утворення комісії для з’ясування обставин бою під Крутами 5-го березіля 1918 року. Для з’ясовання обставин бою з більшовиками під Крутами наказую Нач. Голові юридичного відділу д. Будницькому утворити спеціяльну комісію в складі трьох членів, при чому до неї обов’язково закликати члена Центральної Ради Олександра Шульгина. Підписав: Військовий Міністр Жуковський. З оригіналом згідно: Директор канцелярії Військового Міністерства Ковалевський. ЦДАВО України. – Ф. 1074. – Оп. 2. – Спр. 30. – Арк. 11. ∗∗∗ Оголошення про збір відомостей про долю січових стрільців зі студентського куреня Всіх, хто знає про долю січових стрільців (з студентського куріня), прохають подавати докладні відомости на адресу: міністерство міжнародніх справ, Терещенківська, 9 (зазначивши на конверті «в справі січовиків»), або особисто від 11 до 4-ої години крім свят (звернутись до т. Даньківського). Нова Рада. – 1918. – 6 березня (21 лютого). ∗∗∗ Збори родичів студентів і школярів, загиблих під Крутами, для обговорення питання про перепоховання тіл Гурток родичів звертається до всіх батьків і родичів студентів, середнєшкільників і инших, що входили в склад січового студентського куріня, і загинули в бою та розстріляні після бою біля Крут 16 січня с. р., і пропонує піднести загальне прохання про роскопку могил, щоб перевезти їх тіла з Крут, а також поховати їх у Києві. Для обговорення цього питання прохають зібратись 8 цього березня в пятницю в 6 годині вечора Фундукліївська 61-1, туди ж звертатися за справками. Нова Рада. – 1918. – 8 березня (23 лютого). ∗∗∗ Похорон забитих козаків 6-го березоля о 10-й годині родині на Софієвській площі відбулася панахіда над старшиною і козаками 1-го загону гайдамаків, забитих в боях з більшовиками. На площі зібралися всі гайдамацькі курені з гарматами, як і иньші українські частини, що мешкають у Київі. Прийшло багато і приватних осіб оддати посліднє прощання. Настрій напружений – всі стоять похиливши голову і певно в душі переживають минувше. Сім дубових трун укладених на гарматах та засипані квітками, під звін звонів та похоронного маршу рушили на Аскольдову могилу, а за ними йшли козаки, родичі забитих та чимало ще люду. Боротьба. – 1918. – 8 березня. ∗∗∗ Рішення Малої Ради перепоховати тих, що загинули під Крутами, в Києві 9 березня 1918 р. Останнє перед евакуацією з Київа засідання Центральної Ради відбувалося під дійсним огнем большовицьких гармат, набої яких пошкодили стіну будинку Ц. Ради. Засідання це відбулося ще 25-го січня ст. ст. Після того Рада, як відомо, працювала поза Київом, а оце вчора після місячної відсутности Рада відбула своє перше засідання. Членів Ради багато. Публіки на хорах теж чимало. З президії є проф. Грушевський, С. Веселовський, М. Шраг, М. Єреміїв. Вшанування пам’яти забитих стрільців Після перерви проф. М. Грушевський пропонує М. Раді вшанувати пам’ять забитих стрільців студентського куріня, що склали свої голови в бою з більшовиками, а для цього перевезти їх тіла до Київа, поховати на Аскольдовій горі і приняти похорон на кошт держави. Пропозиція приймається. Зібрання вшанувало пам’ять цих борців вставанням. Нова Рада. – 1918. – 10 березня (25 лютого). Робітнича газета. – 1918. – 10 березня. Малая рада 9-го марта. Вчера состоялось первое, после перерыва, заседание малой украинской рады. Обстреливавшие Киев большевики старательно «нащупывали» местонахождение педагогического музея, где заседает Рада. Но большинство снарядов дали перелет и только несколько шестидюймовок грохнуло в стены музея. В некоторых помещениях Рады обвалилась штукатурка, разбиты стенные канделябры. Спешно был произведен ремонт, помещение снова приведено в порядок. Кулуары наполняются народом, усиленно работают канцелярии... Собираются члены рады... Пока – не очень многолюдно. Ряды депутатов пока редкие. Секторы – еще полупустые. Хори постепенно заполняются публикой. Заседание открывается в 12 час. дня. Председательствует проф. М. С. Грушевский при тов. председателя С. Ф. Веселовском и М. И. Шраге при секретаре М. М. Еремееве. Погибшие под Бахмачем Как уже сообщалось, под Бахмачем трагически погибло в боях с большевиками много украинских юношей-гимназистов, студентов... Погибшие погребены возле станции Круты. Г. Грушевский: «Родители этих юношей возбудили перед Радой ходатайство, чтобы тела погибших были перевезены в Киев для похорон на Аскольдовой могиле, на братском кладбище. Предлагаю раде высказаться, чтобы похороны были приняты на государственный счет и состоялись с надлежащими почестями». Предложение принимается единогласно. Память погибших под Бахмачем юношей Рада почтила вставанием. Киевская Мысль. – 1918. –10 березня (25 лютого). Комітет по влаштуванню похорону студентів-січовиків запрошує батьків та родичів сьогодня 13-го березня їхати роспізнавати убитих на станції Крути. Оповістка про те, коли і де буде потяг, висітиме на дверях Центральної Ради після 3-х годин дня. Нова Рада. – 13 березня (28 лютого); Киевская Мысль. – 1918. – 13 марта (28 февраля). ∗∗∗ Повідомлення про рішення комітету Всеукраїнської фельдшерсько-акушерської спілки про вшанування січових стрільців студентського куреня у справі похорону вбитих у бою під Бахмачем студентів Комітет Всеукраїнської фельдшерсько-акушерської спілки, обговоривши 12 березня ц. р. питання про похорон товаришів-студентів українського народнього університету, постановив: узяти у похороні саму діяльну участь та відкрити підписку пожертв на вшанування пам’яти наших славетних оборонців волі України. Підписка на пожертви буде прийматися: в комітеті спілки (Тургенівська вул., 32), в головній військовій санітарній управі, генеральному та лаврському шпиталях. Лікарських помішників, котрі мешкають у провінції, просять пожертви надсилати до комітету в. ф. ак. спілки (Тургенівська вул., 32). Нова Рада. – 1918. – 15 (2) березня. ∗∗∗ Повідомлення Української Громади студентів Університету св. Володимира про участь у похороні січових стрільців студентського куреня, загиблих під Крутами На загальному зібранні, 10 березня, Українська Громада студентів університету св. Володимира вирішила взяти участь в похоронах своїх товаришів-лицарів, згинувших за волю Матері-України під Крутами. Збіраються гроші на вінок. Всіх студентів-українців прохають взяти участь у похоронах і допомогти грошима урочистому вшануванню борців за рідний край. Нова Рада. – 1918. – 16 (3) березня. Жалобне повідомлення родини Шульгиних про смерть В. Шульгина Мати, жінка, сестри і брати з глибоким жалем сповіщають про смерть любого Володимира Шульгина, забитого 16-го січня 1918 року в бою під Крутами. Нова Рада. – 1918. – 16 (3) березня. ∗∗∗ С. Ш. Трагедія на Крутах Ми хочемо звернути увагу суспільства і української влади на ту страшну трагедію, котра відбулася біля станції Крути в часи наближення більшовиків до Київа. В Крутах загинув цвіт української шкільної молоді. Загинуло кілька сот найкращої інтелігенції – юнаків-ентузіастів української національної ідеї. Така втрата для культурної нації була б важкою; для нашого народу ця втрата безмірна. Винна в цій трагедії уся система безглуздя, весь наш уряд, котрий після блискучого соціального законодавства, після піврічного адміністрування оказався покинутим народом, і армією, і в такім безнадійнім становищи рішив захиститись від добре узброєної більшовицької армії кількома сотнями шкільної молоді. Узброївши на скору руку ці жертви урядової легковажности, без жадної військової підготовки одправили їх в Крути під командою капітана Т. і штаба, який складали два брати Б. Ранком одного дня вивели школярів на учебну стрільбу. У кожного всього по три обійми патронів. Але несподівано виявилося, що вороже військо близько, і що юнакам годі вчитися військової науки, а треба вже воювати, бо несподівано підійшов ворог і почав обстрілювати їх кулеметним і гарматним вогнем. Через короткий час виявилась нова несподіванка: з бокової лінії з Чернигова підійшло кілька російських ешелонів і почали обстріл з тилу. Далі було таке: штаб ніяких приказів не шле, патронів і знаряддя бойцям не присилає. Усі патрони витрачені. Одна-одним гармата, котра була у юнкерів, мусила замовкнути, випустивши останню шрапнель. Прийшлось посилати когось з стрільців на станцію шукати командира і штаб. Їх на станції вже не було. Вони подалися з своїм поїздом, не повідомивши своє військо, не пославши йому ніякого приказу, а хапалися виїздити так, що забулися відчепити від свого поїзда вагони з знаряддям до гармат і з патронами, і завезли їх. Наших вояків росіяне оточили й перебили. Невже ж український уряд, навіть в теперішнім його складі, може проходити мимо подібних фактів, не звертаючи на них жадної уваги, не роблючи висновок? Невже і ці страшні прояви безладдя, невмілости, а може, і злочинства зостануться захованими від очей суспільства, не будуть безсторонньо розслідувані і не будуть покарані, а хоч принаймні геть від справи одсунуті хоч ті найблизчі винуватці цієї катастрофи? Нова Рада. – 1918. – 16 (3) березня. ∗∗∗ З приводу замітки «Трагедія на Крутах» В нашій газеті з 16 березня була замітка про січовий студентський курінь: Трагедія на Крутах. Автор питає: Невже ж український уряд в теперішнім його складі може проходити мимо подібних фактів? Цим головна військово-юридична управа повідомляє, що що-до цього діла вже провадиться слідство у старшого слідчого управи і вжито всіх заходів, щоб справу докладно з’ясувати. Прохаємо инші газети передрукувати цю замітку. Голова Загального Відділу Головної Військової Юридичної Управи Кульчинський. Нова Рада. – 1918. – 19 (6) березня. ∗∗∗ Оголошення про час і місце похорону Січових стрільців студентського куреня та список загиблих Похорон січовиків студентського куріня, що загинули на ст. Крутах, відбудеться на Аскольдовій могилі у вівторок 19-го березня. Усіх бажаючих віддати останню послугу товаришам, просимо явитись у вівторок 19-го о 2 годині дня на пасажирський вокзал. Похорон січовиків студентського куріня відбудеться сьогодня у вівторок 19го/ІІІ з пасажирського вокзалу на Аскольдову могилу о 2 годині дня. Пізнавати трупи можна на пасажирському вокзалі (фруктова вітка). Список козаків студентського куріня, забитих більшовиками при ст. Крути: Студенти: Володимир Шульгин, Олександер Попович, БожкоБожинський, Андріїв, Дмитренко, Пурік, Шерстюк, Ємельченко (сотник куріня), Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сірик; гімназисти: Андрій Соколовський, Тернавський, Пипський, Гнаткевич (?), Ганкевич. Нова Рада. –1918. – 19 (6) березня. Оголошення родини Шульгиних про час і місце похорону В. Шульгина Родина забитого в бою під Крутами 16 січня 1918 року Володимира Шульгина сповіщає, що похорон його разом з другими товаришами відбудеться сьогодня 19 березня. Жалібний похід рушить з вокзалу на Аскольдову Могилу о 2 годині дня. Нова Рада. – 1918. – 19 (6) березня. ∗∗∗ Жалобне оголошення комітету Всеукраїнської фельдшерськоакушерської спілки про смерть семи членів спілки, убитих у бою під Крутами, з повідомленням про день і місце похорону Комітет Всеукраїнської фельдшерсько-акушерської спілки з глибоким жалем сповіщає про смерть товаришів слухачів Українського Народнього Університету: діяльного співробітника комітету спілки Конончука-Борозенка і членів спілки – Пуріка, Пітенка, Сірика, Головащука, Дикого й Чижова, забитих в бою під Крутами. Похорон відбудеться у вівторок 19-го (6) березня с. р. Всіх товаришів просять взяти участь в жалібній процесії, яка рушить з пасажирського вокзалу о 2 год. дня до Аскольдової Могили. Нова Рада. – 1918. – 19 (6) березня. ∗∗∗ Жалобне оголошення президії центрального органу студентів Університету св. Володимира про смерть В. Шульгина та про час і місце похорону 19 (6) марта Президиум центральн. органа студентов Университета извещает товарищей о трагической кончине члена центр. орг. Владимира Шульгина и др. товарищей, погибших под Крутами. Похороны состоятся сегодня. Вынос тел с вокзала в 2 ч. дня на Аскольдову могилу. Киевская Мысль. – 1918. – 19 (6) березня. Похороны студентов-казаков Сегодня, 19 марта, состоятся похороны 28 казаков-студентов сечевого куреня, погибших при с. Круты. Из убитых опознаны студенты университета св. Владимира: Владимир Шульгин, Божко-Божинский, Попович Александр, Андриев, Дмитренко; студенты украинского народного университета: Исидор Курик, Александр Шерстюк, Емельченко (сотник куреня) Вороженко-Колончук, Головощук, Чижов, Кирик; гимназисты укр[аинской] гимн[азии]: Андрей Соколовский, М. Ганькевич, Евгений Тернавский, Пипский и Гнаткевич. Президиум центрального представительного органа студентов университета постановил призвать студентов принять участие в похоронах. Тела погибших прибудут на пассажирский вокзал, откуда в 2. ч. д. похоронная процессия направится мимо Владимирского собора на Аскольдову могилу. Киевская Мысль. – 1918. – 19 (6) березня. ∗∗∗ Виступ О. Степаненка і повідомлення про вшанування Малою Радою пам’яті загиблих під Крутами Малая Рада 19 (6) марта Заседание открывается в час дня. Членов рады много; публики – также. Председательствует проф. М. С. Грушевский. Декларация самостийников. Г. Степаненко Ал. оглашает обширную декларацию от имени союза самостийников. – Состав ныне существующего правительства, – говорит г. Степаненко, – не соответствует моменту. Край доведен до анархии, сельское хозяйство разрушено, в городе – очень плохо, железные дороги останавливаются, подати не вносятся. Нужен новый кабинет – деловый, но, конечно, социалистический... Наши национальные меньшинства всегда тянутся к Московщине, а потому входить в кабинет не должны. Они могут занимать только должности товарищей министра для защиты прав своих национальностей. – Необходимо, – продолжает оратор, – приступить к решительной национальной политике! Главнейшие положения декларации таковы: провозгласить украинский язык – государственным. Все чиновники, не поддерживающие украинской державности, должны бить отстранены от своих должностей. Все ответственные должности могут быть занимаемы только украинцами. Из состава рады должны быть исключены не принявшие украинского подданства и те, кто будет изобличен в измене в дни большевистсткого нашествия. Необходимо потребовать принятия присяги на верность Украине. (Аплод.). Произвести новые выборы, по новому закону, в укр. учредит. собрание. Создать свою сильную армию по западно-европейскому образцу, не полагаясь на помощь немцев. Оказать широкую помощь и поддержку родным жертв войны с большевиками. Изменщиков же отдать под суд, а кто укрывался – исключить из армии. Принять решительные меры к ликвидации большевизма, – это не гражданская, а национальная война. Теперь правительство в этом отношении принимает лишь полумеры. Необходимо образовать для искоренения большевизма комиссию, разоружить население, виновных предавать военному суду. Осторожно относиться к созданию офицерскогокадра, – не всякого принимать на службу. Немедленно создать национальную милицию... – Мы будем этого добиваться, заканчивает докладчик. (Аплод. на хорах). Г. Грушевский предлагает Раде прервать заседание и принять участие в торжественных похоронах украинской молодежи, погибшей возле ст. Круты. Заседание прерывается. Члени Ради идут навстречу траурной процессии. А. Н. Киевская Мысль. – 1918. – 20 (7) березня. ∗∗∗ Промова М. Грушевського під Центральною Радою на похоронах січовиків студентського куреня Dulce et decorum est pro patria mori! Солодко і гарно вмерти за отчизну, – каже латинський поет, поезії котрого були шкільною книжкою тих, котрих тепер ховаємо. Солодко і гарно! Се затямили вони – і не опустили тої рідкої нагоди, яку давала їм нинішня велична хвиля відбудування нашої держави і охорони вільностей і прав трудового люду. Вони стали грудьми за свою батьківщину і мали щастя полягти в сій святій боротьбі! Велике щастя згинути так, в боротьбі, а не дезертирами, не нейтральними, не завішаними в юрбі страхополохами, що безплатними пасажирами силкуються прослизнути в нове царство української свободи! Велике щастя окупити своєю кров’ю забезпечення сеї свободи! От у сій хвилі, коли провозяться їх домовини перед Центральною Радою, де протягом року кувалась українська державність, з фронту її будинку здирають російського орла, ганебний знак російської власти над Україною, символ неволі, в котрій вона прожила двісті шістьдесят з верхом літ. Видко, можливість його здерти не давалась даремно, видко, вона не могла пройти без жертв, її треба було купити кров’ю і кров пролили сі молоді герої, котрих ми нині провожаємо! Вони щасливі, що могли купити своєю кров’ю такі вартости свому народові! Батьки, брати, сестри тих, котрих ми сьогодні ховаємо! Стримуйте сльози, що котяться з ваших очей, як стримую я. Бо ж, ті котрих ви ховаєте, доступили найвищого щастя – вмерти за отчизну! Їх слава і вдячна память про них житиме з нашою свободою разом, серед народу нашого однині до віку! На порозі Нової України. – Київ, 1918. – С. 85; Вільна Україна – Б. м., 1967. – Ч. 55–56. – С. 16–17; Хто такі українці і чого вони хочуть. – Київ, 1991. – С. 202. ∗∗∗ Похороны студентов и гимназистов-сечевиков Вчера состоялись похороны студентов и гимназистов, погибших под Крутами в бою с большевистскими войсками. В два часа дня на вокзале собрались для встречи тел убитых родственники, учащаяся молодежь, представители партий, различных организаций, войска и много публики. После краткой литии, отслуженной на вокзале преосвященным епископом Никодимом, похоронная процессия двинулась к Владимирскому собору. Впереди шли стройными рядами с венками учащиеся украинских гимназий, народного университета, представители почтово-телеграфной спилки, различных просветительных организаций и проч. На девяти площадках везли 18 выкрашенных в серую краску гробов. Похоронную процессию замыкали отряды сечевых стрельцов. У Владимирского собора к процессии примкнули члени центральной ради во главе с М. С. Грушевским и члены украинского правительства во главе с председателем совета министров Голубовичем. Перед зданием педагогического музея председатель центральной ради М. С. Грушевский сказал следующую речь: Dulce et decorum est pro patria mori. – Сладко умереть за отечество, – сказал поэт, книжка которого била учебной книгой студентов, которые отражали нападение вражеских московских войск. Эти сыны наши и братья наши помнили завет, что сладко умереть за отечество, не хотели упустить момента, чтобы грудью стать на защиту родины, и погибли за оборону отечества. Сладко умереть борцом, а не дезертиром. Бороться, а не попасть в царство свободы бесплатным пассажиром. Сегодня, не успели еще снять российский орел – символ 260-летней неволи – с того здания, где ровно год заседала Центральная Рада. И видно, то операция снятия московского орла не могла пройти безболезненно, не обошлась без крови. И счастливы те, кто в эти великие моменты имели святой порыв, чтобы не прятаться в задних рядах, а стать на защиту отечества в первых рядах. Пусть горечь утраты их утишится сознанием величия их подвига. Кроме г. Грушевского выступал г. А. Степаненко: «Мы хотим, – указал оратор, – чтобы эти жертвы были последними среди всех тех, кто хочет найти покойную жизнь в великой самостоятельной социалистической Украинской Республике». У педагогического музея выступал также представитель того куреня стрельцов, в котором служили погибшие. Оратор указал на горечь утраты тех, кто был одинок в борьбе, т. к. те, кто обязан был оборонять родину, остались «нейтральными». От педагогического музея процессия направилась по Фундуклеевской ул. на Крещатик, а оттуда на Аскольдову могилу, где тела погибших были преданы земле. Киевская Мысль. – 1918. – 20 (7) березня. ∗∗∗ Похорон студентів-січовиків Вчора відбувся похорон студентів і гімназистів, що лицарськи склали свої буйні голови, боронячи Україну від нападу північних варварів. Коло другої години дня жалібний похід вирушив од вокзала. Прості деревяні блакитні домовини були поставлені по дві на площадки візників. В поході брали участь духовенство, студентський хор під орудою Кошиця, військовий оркестр, військові відділи і сила народу. Коло будинку Ц. Ради процесію зустрів уряд: члени Ради на чолі з проф. Грушевським і міністри на чолі з В. Голубовичем. Процесія спинилась. Проф. М. Грушевський, промовляючи, сказав приблизно так: «Dulce et decorum est pro patria mori. – Солодко і прекрасно вмерти за отчизну так, як умерли оці сини й брати наші, які полягли головами, боронячи рідний край від ворогів... Якраз сьогодня, коли Ц. Рада засідала, почали зривати цього двохголового орла, цей символ самодержав’я, це пятно неволі, в якій Україна перебувала стільки віків... Але ця операція знищення неволі не могла пройти безкровно, і кров пролилась. Щасливі ті, хто кров’ю засвідчив свою любов до рідного краю... Слава ім і вічний спокій!..» Крім д. Грушевського, промовляли ще член Ц. Ради О. Степаненко і представник старшини січових стрільців. Далі похід рушив по Фундукліївській, Хрещатику, Олександрівській на Аскольдову могилу. Тут, над дніпровими кручами, поклали в землю вірних синів вільної України... На могилу ріжними делегаціями було покладено багато вінків і живих квіток. Нова Рада. – 1918. – 20 (7) березня. ∗∗∗ Похорон стрільців студентського куреня Учора відбувся похорон шкільної молоді студентів і гімназистів, побитих під Крутами. Жалібний похід, вирушивши з вокзалу, пройшов мимо Центральної Ради на Хрещатик. Коло Ц. Ради промовляли голова Ц. Ради М. Грушевський, О. Степаненко і інші. На домовини побитих від Ц. Ради був покладений вінок з живих квіток. Домовини потонули у вінках і квітах; за домовинами йшли родичі покійних, депутації і сила народу. Співав студентський хор. Військовий оркестр грав жалібний марш. З Хрещатика похід рушив на Аскольдове кладовище, де і поховали всіх побитих. Робітнича газета. – 1918. – 20 березня. ∗∗∗ Ю. Д. Два похорони Тоді в неділю – було ясне, вісняне сонечко, може ще перше по весні. Так тихо в повітрі. Тисячу люду снує по вулиці. Навкруги, спереду, позаду – море голов, некритих чоловічих, жіночих шляпок, хусток… І вчора – в вівторок – теж радістно світило сонце – сміялося з неба – коли випроваджували в послідню дорогу молодих стрільців, забитих в Крутах. А серце плакало. Духовенство. Чудовий хор. Чуєш уривки молитов… Повозки з трунами. Тоді були прості, брудні – по переду візниця, певно з Тули чи Астрахані, в картузі. А на повозці – труна. Блакитні всі, одна, друга, третя… До сотні… Нема зелені, сукна. Таке тоді робило болюче вражіння! Мов немає близької, дружної руки. Із задоволеннєм тепер бачиш сліди люблячого серця. Була зелень, зімова ще. Були вінки на трунах … на 26 трунах… Такі молоді – тільки б жити!... А позаду йшло військо. І тоді і тепер. Йшли тоді гайдамаки з червоними верхами. Збитою лавою. То пройдуть три крюка, то зтримаються. І… пудилися. По переду молодий хлопець, а за ним суне старий дідусь: «Дивися який старий гайдамака!... Тай страшний же!»… І всі всміхалися. І чи ж мені здалося, але тепер сього нуду не бачилося. Похоронний похід. Йшов поважною, жалібною ходою з вокзалу по Бібіковському Бульварі, Володимирівській, Фундукліївській, Хрещатикові і на Аскольдову могилу. По переду учні ріжних шкіл, дівчата несли вінці і квіти. Представники українських організацій і інституцій зібрались, щоб оддати останню пошану жертвам. Члени Ц. Ради на чолі з головою С. Грушевським йшли разом з членами українського правительства з премієр-міністром Голубовичем у похоронному ряді. Січові стрільці з своїм штабом прийшли у останній раз розпрощатись з своїми товаришами. Полонені українці, які два дня назад повернулися з далеких сторін не забули про цих, що голови свої оддали за кращу будучність… І я йшов за трунами і мені згадувалися недільні похорони. Дзвінив ще плач старенької мами, що охопила труну сина та змочувала її своїми слізьми. Невтішно голосила жінка по мужу. Ось друга, третя без кінця. Схилившися йшли батьки та не могли примиритися з смертью своїх дітей. Нема сили спинити сльози, нема сили чути і дивитися. «Ви жертвою загинули в нерівній боротьбі»! Скілько борців полягло! Скільки могил на Вкраїні. Що рік нові… Тисячі їх! Знову чорна, українська рілля застелилась свіжими молодими, казацькими трупами, потекла кров невинних борців за українську свободу. «Душу, тіло ми положем»! І знову виростає братська могила! В землі довга яма – глибока, глибока. Кидають чотири труни, одну на другу. Рядком біля них чотирі нових. Далі знову… Докидають землю; росте могила, довга, мов стежка, як мур той. А вчора в Аскольдовій могилі виросла нова! І скілько ще виросте таких могил. І хто тепер піде у землю, кого черга? Сьогодні одних бьють, завтра других – і всіх за щастя і долю України. На кістках й крові куєтся доля України. Так споконвіку було і так буде. А сонечко весняне так лагідно гріло. Такий був контраст між життям і смертью, щастям і горем. Боротьба. – 1918. – 20 березня. ∗∗∗ Жалобне оголошення домового комітету вулиці Монастирської в м. Києві про смерть В. Шульгина і Л. Дмитренка Домовой Комитет по Монастырской ул. извещает о смерти незабвенных тружеников Луки Григорьевича Дмитренко и Владимира Яковлевича Шульгина, геройски павших в бою под Крутами 16-го января. Киевская Мысль. – 1918. – 20 (7) березня. ∗∗∗ На пам’ятник жертвам у Крутах Ласкавий добродію пане редакторе! Не одмовте умістити в вашій газеті слідуюче: Цвіт української інтелігенції, діти, що не вміли стріляти, були послані дезорганізовано українською ж владою назустріч озброєним «до зубів» більшовикам-росіянам, і на ст. Крутах в нерівнім бою, позбавлені зв’язку з иншими частинами, без набоїв, без бойових керманичів, наклали своїм молодим життям за щиро люблену ними батьківщину. Честь і слава молодим героям, і вічна ганьба тим, хто повинен був не себе, а їх спасти, але не зробив цього. Додаючи при цім сто карбованців, закликаю нині гониму українську інтелігенцію поставити на могилі синів своїх хреста, котрий свідчив би про їх щиру не на слові, а на ділі, любов до батьківщини, про безголов’я нинішніх вершителів долі України в судьбові часи її існування, та про нещадне звірство наших віковічних гнобителів з півночи. Лікарь Сергій Коломійцев Нова Рада. – 1918. – 20 (7) березня. В. Дурдуківський. Плач за дітьми Знов сумний, болючий, тяжко вражаючий душу похорон: ховаємо молодих юнаків, студентів-січовиків, що загинули на ст. Крутах в боротьбі з більшовиками. Іду я в жалобному поході, а з думки не виходить страшна подія: згадується безбожник Ірод, що вибив невеликих младенців у Віфліємі. Як плакали, як ридали тоді нещасні матері, ті численні «Рахилі», плакали і не мали втіхи, бо їх любі діти «несуть», бо їх дорогих дітей немає!.. Дивлюсь на сучасних, близьких мені, рідних Рахилів, бачу, як тяжко страждають, які нелюдські муки терплять вони. Бачу, як гарячі, пекучі, мов огонь, сльози льються з їх очей, чую їх важкі зітхання, їх повний розлуки й муки стогін... Розумію, рідні, дорогі мої. Ваше горе: скільки маю сили, співчуваю Вам і поділяю Ваше лихо... Та – що все це для Вас? Рідних дітей немає, їх не повернути, їх одірвано од Ваших материнських обіймів, їх підступно, зрадницьким способом забили, замучили, закатували, замордували жорстокі сучасні іроди – більшовики, – вони – Ваші любі, незабутні сини, перед Вами такі страшні, такі замучені, такі зґвалтовані од диких насильників. Плачте, нещасні Рахилі, плачте! Виливайте в гарячих сльозах невимовне горе!... Нема чим розрадити Вас, – немає чим потішити, немає чим заспокоїти. Ще людський геній не винайшов такого могутнього рятунку, щоб погасити муку матері, що втратила сина, щоб залити її гіркі сльози, щоб розвіяти її нерозважну тугу!... Плачте, рідні, плачте, дорогі! Це – Ваше святе право. Це – Ваш єдиний порятунок. Плачте, та не забувайте, що поруч з Вами за трупами Ваших любимих дітей іде в тяжкій жалобі осиротілої Рахилі наша велика, наша рідна для всіх мати Україна. Ваші діти полягли за неї, поклали свої молоді голови за рідний край, понесли в скрутну, рішучу хвилину своє многонадійне життя за волю рідної держави, скропили цю волю своєю чистою, святою кров’ю... Бідна, бідна наша рідна Україно! Скільки вірних, гарних, щирих, талановитих синів однімали у тебе різні люті вороги! Скільки гірких, палких сліз пролила ти, безталанна Рахіле, ти, бідна чайко-небого, за своїми дітьми!... І ось знов труни, – а в трунах тих молода сила, краса, цвіт, надія України... Плач же, рідна Україно, за вірними синами, що не вагаючись прийняли мученицьку смерть за долю і волю! Плач та готуй нові кадри таких же щирих оборонців, таких же нездоланих, міцних оборонців, якими були оці славні, незабутні герої-юнаки, бо ще довго-довго й тяжко доведеться тобі боротися за своє щастя... А ти, вірна земле, прийми од нас одважних, любих, дорогих синів України, молодих замучених дітей. Пером Вам рідна земля, незабутні герої-юнаки! Як рідна матір, так і рідна Україна Вас, рідних, вовік не забуде! Нова Рада. – 1918. – 20 березня. Похорон жертв більшовицького варварства Похорон студентів-січовиків Дня 19 марта відбувся похорон студентів і гімназистів, що по лицарські склали свої буйні голови, боронячи Україну від нападу північних варварів. Коло другої години дня жалібний похід вирушив до вокзала. Прості дерев’яні блакитні домовини були поставлені по дві на площадки візників. В поході брали участь духовенство, студентський хор, військовий оркестр, військові відділи і сила народу. Коло будинку Ц. Ради процесію зустрів уряд: члени ради на чолі з проф. Грушевським і міністри на чолі з В. Голубовичем. Процесія спинилась. Проф. Грушевський промовляючи сказав приблизно так: Dulce et decorum est pro patria mori – Солодко і прекрасно вмерти за отчизну, так як умерли отсі сини й брати наші, які полягли головами боронячи рідний край від ворогів… Якраз сьогодні, коли Ц. Рада засідала почали зривати сього двохголового орла, сей символ самодержавия, се пятно неволі, в якій Україна перебувала стільки віків… Але ся операція знищення неволі не могла пройти безкровно і кров пролилась. Щасливі ті, хто кров’ю засвідчив свою любов до рідного краю… Слава їм і вічний спокій!... Крім д. Грушевського промовляли ще член Ц. Ради О. Степаненко і представник старшини січових стрільців. Далі похід рушив по Фундукліївській, Хрещатику, Олександрівській на Аскольдову могилу. Тут, над дніпровськими кручами поклали в землю вірних синів вільної України… На могилу ріжними делегаціями було покладено багато вінків і живих квіток. Діло (Львів). – 1918. – 24 марта. ∗∗∗ Валеріан Поліщук Над свіжою могилою Стою над свіжою могилою юнаків і тихо сумую. Перші квіти весни і ніжні коханці оранжерей, поставлені люблячою рукою, вже встигли померзнути, зробились від того мовби з промасляного паперу і безсило похилились долу. Переглядаю написи на стьонжках вінків... Синам України – борцям за її волю. За честь і волю України положившим життя під Крутами. І багато інших написів. Ще більшим сумом віє од тих слів, правдивих і шаблонових... Двоє людей в селянських свитках плачуть: їхні діти в землі... Розглядаю знову вінки, стьонжки, написи. Стьонжки – червоні, білі, жовто-блакитні... Ось одна простенька стьонжечка, видно, зроблена тут на скору руку. Напис хімічним олівцем біжить нерівними каракульками. Читаю: Милому моєму Грицеві від його Олесі. Наче трохи обірвалось всередині. То, певно, перші, найкращі мрії і надії прийшлось розбити! Так-то зустріло суворе життя ще юну людину!... А вже молодого студента не будуть більш хвилювати – ні життя, ні боротьба, ані кохання, – читаємо далі оці несмілі каракульки. Певно вийшли вони з-під руки, обмитої дужими сльозами. Шлях. – Київ. – 1918. – Ч. 3. – С. 27. ∗∗∗ Сергій Єфремов Дорогою ціною. Ясній пам’яті Володимира Шульгина ...Серед численних жертв, які молодь самовіддано понесла на вівтар визволення рідного краю – для мене особисто ця жертва видається особливо тяжкою. І, що найгірше, даремною жертвою... Володю Шульгина знав я змалечку. Ще коли ми видавницьким гуртком («Вік») збирались на початку 900-х років у помешканні небіжчика Якова М. Шульгина, увагу звертав на себе гарний хлопчина з великими, задуманими мрійно очима, в яких часто було помітно якусь не дитячу увагу, часом навіть тугу. Потім мені довелося ближче спізнати його, коли Володя був уже студентом, серед товариської подорожі пішки по Криму... Чиста, хороша вдача юнака, надзвичайна делікатність і, я сказав би, якась природжена душевна грація – все це зробило незабаром нашого наймолодшого товариша загальним улюбленцем і мені велика була шкода розлучатись з ним, коли надійшов до того час. ...З Шульгиним говорити було легко. Неприязної мови у нього не знаходилось. Він свої думки обстоював гаряче, по-юнацькому, але ніколи не брав для них шорсткої нотки, і ті самі, що в дитинстві, хороші сумні очі якось мимоволі тягли до себе і приводили до обопільної вибачливості. Вірилось, що хвилинні непорозуміння минуться, і спільна робота може бути. І з Володею вона таки й була. Він робив ту роботу і в своїх гуртках до революції, і в губернському комісаріаті, коли революція покликала готові сили до громадської роботи. Не ухилявся він од неї й тоді, коли рідний край покликав свій цвіт на збройну оборону. І от тут починається страшна трагедія таких душ, як Шульгинова. На заклик вони озвалися, пішли й зложили все, що мали... Але я уявляю собі, що довелось їм пережити там, під Крутами, покинутими, беззбройними і беззахисними перед невблаганним диким ворогом і, може, з убійчою свідомістю, що чиста жертва їх ні на що не здалася, що вона за даних обставин страшної дезорганізації вийшла зайвою й непотрібною: нікого і нічого не рятувала. Воля, як і доля, «жертв искупительных просит» – з цим треба помиритись. Але не можна з тим миритись, коли ці жертви розтрачено так марно, як це було з святим поривом української молоді, що головами наложили під Крутами. Нехай же ота чиста кров цвіту нашого, наймолодшої Генерації нашої інтелігенції, хоч ту останню службу справить, що одверне проводирів українства од непевних авантюр. Занадто бо дорогою ціною їх доводиться оплачувати. І занадто болюче почувати, що доля в наших рядах зробила без потреби таку пробоїну, вирвавши з лави активних робітників такі надійні сили, до яких належав і небіжчик Володимир Шульгин. Коли б хоч це сталося... Може б, тоді їхня «жертва чиста в дар совершен» не пішла б уже зовсім марно... Нова Рада. – 1918. – 20 (7) березня. ∗∗∗ В. Анський Шануймо пам’ять героїв Наш народ має великих національних героів в своій великострадній історіі і мало шанує іх. Правда, про де-яких з них складені пісні та думи, але далеко не про всіх, і цього ще не досить, бо вся народня маса і раніш байдужно ставилась до ясноі памяти іх, а тепер то і цілком забула про те, що вони колись існували. Приходиться заздрити в цьому відношенню москвинам, котрі не тільки що возвели багато-декого в героі і історичні велетні, а навіть попридумували таких цілком міфичних осіб, як Сусанин… А ми тим часом, наприклад, про П. Сагайдачного маєм тільки згадку в пісні, що він «необачний» проміняв жінку на тютюн та люльку. Так не памятаєм і не умієм шанувати ми колишніх героів, так само не вмієм і сучасних. Але нехай минуле згладилось з памяти народу, нехай, припустимо, що ми, так би мовити, насильно забули про них, все велось до того, щоб ми забули навіть і хто ми, і значить в де-якій мірі можна ще пробачить народові цю байдужість до колишнього, але яке може бути оправдання націй байдужости і до того, що відбулось перед нашими очима, що наче вогнем випечене в нашім мозку, в наших переживаннях?!.. Якось з давна так усе складувалось і складується, що кращим силам народу, інтелігенціі його – в розумінні не освітнього цензу, а духовного виховання, судилось гинути з тих, чи инших причин. При загальній байдужости більшости маси, окремі одиниці несли завжди в жертву себе за для блага всіх. Така сумна доля судилась багатьом кращим нашим силам і тепер. Відомі і не відомі громадянству, але не менше корисні, вони гинули по всій Украіні від хижих звірів півночи, замордовані, або розстріляні. Ця божевільна орда дикунів принесла велике спустошення в лави нашоі національноі арміі. Ми не маємо змоги вшанувати память кожного зокрема, але ми знаєм, що вони десь загинули, ми знаєм, що порідшали чимало наші лави і тому память про них не повинна загинути, вони повинні мати хоча після смерти хоч частину тієі шани, котру так щиро вони заслужили. Під Крутами, в нерівному бою, жменька молоді бажала хоч трохи стримати натиск ворогів і пустити іх тільки через своі трупи. Ідейні борці юнаки в рішучий час узялись за зброю і понесли на вівтар волі Украіни своє молоде життя. Пішли вони не з примусу і не через особливе бажання до сильних переживань, чи до військовоі справи, як це бува в більшості на війні, а пішли, як вірні сини своєі батьківщини, любов до котроі – сильніша за життя… Під Крутами відбулась сама яскрава сама трагична картина нашоі історичноі драми… Тут вилилось все: безмежна любов і саможертва, байдужість та несвідомість, і страшна темнота та звірство тих Каінів, що йшли в лавах красногвардійців, а були нашими селянами та робітниками… Нехай ми забули нашу історію, нехай народ байдужий до неі, бо то було колись, давно, але чи можна ж забути те, що діялось під Крутами? Коли ми справді бажаєм бути вільними, коли бажаєм бути самостійними, то впершу чергу ми повинні шанувать память борців за цю волю і самостійність, бо невже ми справді дійшли до того, що одна частина з нас несе без вагання і сумніву своє життя, а друга не може навіть спромогтись на те, щоб вшанувати память іхню?!.. Хочеться вірить, що ні, бо инакше, коли ми не здатні і на це, ми маєм в будуччині коли не цілковиту смерть національну, то, в кращому разі – знову рабство на сотні літ, тягар ярма… Земства є представники народу і вони в першу чергу повинні подбати про це, взяти в своі руки ініціятиву. Як полтавське земство взялось за збірання грошей на памятник Т. Шевченку, так Чернігівське повинно подумати над цім своім обовьязком. Обовьязком, звісно, не з боку формального, а з боку своіх духовних і національних почувань. Во імя страчених під Крутами, во імя всіх без’іменних борців, що загинули по всій Украіні під час боротьби, земство повинне взятись за справу збудування памятника всім борцям з ордами півночи за волю Украіни. На місці бойовища під Крутами ми повинні мати друге святе місце, як перше в нас є – Шевченкова могила під Каневом. Бо соромно навіть подумати, що справа з ушануванням памяти звелась врешті на те, що на гроші громадянства, котре по власній ініціятиві відгукнулось на се святе діло, буде тільки заснований відділ видання книжок памяти В. Шульгина, одного з борців-юнаків, що загинули під Крутами… Та це ж сором, це прямо насмішка над світлою памятю іх!.. Коли ж чернігівське губерніяльне земство з яких небудь причин не зможе, чи не захоче взятись за сю справу, тоді повинні звернуть на неі увагу повітові земства району біля Крут і в першу чергу – Ніжинське, позаяк Крути в Ніжинському повіті. На допомогу ім повинні стати тамошні «Просвіти» і все місцеве свідоме громадянство, щоб виробить як найкращий план діяльності для здійснення і проведення цього в життя, до найширшого оголошення поміж населенням про вагу і значіння такого памятника, та організаціі збору жертв. Але будемо вірить, що ця свята справа найде належне місце в увазі діячів нашоі губерніяльноі управи і вони, навіть у теперішніх тяжких умовах, найдуть можливість взятись до праці по вшануванню ясноі памяти наших національних героів, оборонців рідного краю, котрі за нього і за всіх нас так мужньо й без вагання поклали своє молоде життя. Черниговская земская газета. – 1918. – № 53–54. ∗∗∗ Про надходження пожертвувань на пам’ятник жертвам у Крутах Цілком приєднуючись до думок, висловлених п. Коломійцем у листі, надрукованім у вашому шановному часопису 20 березня цього року, просимо прийняти від товариства «Час» у Києві 100 карб. У фонд на пам’ятник нашим студентам і гімназистам, забитим під Крутами під час оборони рідного краю. З пошаною дирекція товариства «Час» у Києві. Уповноважений товариства Секретар В. Петрушевський. П. Синицький. Засилаючи при цьому 25 карбованців, прохаю зарахувати їх на пам’ятник борцям під Крутами, похованих на Аскольдовій могилі. З глибокою пошаною Д-р Лукашевич. Нова Рада. – 1918. – 20 (7) березня. ∗∗∗ Всеволод Чаговец Pro patria mori – Dulce et decorum est pro patria mori… Такими словами М. С. Грушевский встретил траурную процессию, провожавшую к месту вечного упокоения двадцать восемь детских и юношеских гробов. – Сладко и славно умереть за отчизну! Никто, конечно, даже и в наши печальные дни, когда подлость людская порою подавляет и доблесть, и готовность умереть за отчизну, – никто, конечно, не дерзнет покуситься на славу и доблесть смерти за отечество и прославить трусость, измену и подлость. «Презрительный Терсит» так и в наши дни пребудет опозоренным, вместе с Иудою с Геростратами, и лавровый венок не осенит их главы. Так было встарь, так будет и впредь. И, конечно, если осиротелых матерей, которые шли в слезах за повапленными деревянными гробами и гробиками, может утешить сознание, что память и слава о детях, погибших за отчизну, «не вмре, не поляже», они сохранят в своей памяти до конца дней своих не только скорбь, но и гордость. Гордость матери, отдавшей сыновей «за отчизну». Это о живых. А мертвые? Не слышат они славы... Как не слыхали славы и заключенные в гробах дети и юноши, изрубленные, изуродованные, посеченные в кровавой битве под Крутами. Как не слыхали славы и те страдальцы-дети, которых расстреливали перед дворцом и в мариинском парке после ухода украинцев из Киева... Говорят, да, впрочем, и писалось где-то, что одних гимназистов расстреляно и убито до двухсот человек! И как? За что? Были найдены списки с именами записавшихся в число вольных казаков, и вот по этим спискам детей и юношей хватали, избивали и расстреливали. Подводили к ограде и стреляли в упор, так что мозги разлетались и гимназические фуражки взлетали на воздух. Так рассказывали мне лица, имевшие несчастье быть свидетелями этого неслыханного зверства. Среди расстрелянных и изувеченных были такие, которые только что успели записаться, были и такие, за которых записались другие, словом, были юноши и подростки, охваченные благородным порывом служения родине, но вкусившие мученическую смерть, не изведавши радости подвига. Это о них сказано: – Вкушая вкусих мало меду и се аз умираю. Бедные дети, и да будет сохранена о них светлая память... Память об отроках, за отчизну живот свой положивших и венец мученичества восприявших. Но теперь, когда уже кончилась Голгофа, спросим себя: – Нужно ли было так широко пользоваться светлыми и благородными увлечениями детей? И учитывали ли мы цену возможной пользы от этого участия детей в делах взрослых зрелых с ценою неоценимою, ценою их молодой и, быть может, многообещающей жизни? Вы слышали предание о «крестовом походе детей за освобождение Гроба Господня»? Не тот ли «крестовый поход» совершили и эти дети, сокрытые в повапленных гробах, брошенных в Днепр, расстрелянных у ограды дворца и в Мариинском парке? Едва удерживая в руках винтовку, совершенно не владея искусством – настоящим искусством! – стрельбы, штыкового удара, самообороны, они шли на верную смерть, без всякой надежды причинить какой-нибудь вред или урон организованному противнику, с его пулеметами, пушками и бомбометами... Для меня ясно: – Дети шли на убой. Ибо техника современной войны доказала незначительность всего кустарного, любительского, хотя бы и озаренного высшими стремлениями. Побеждает не только «благородный порыв», но главным образом, та железная, человеческая военная машина, движение которой мы видели у нас на улицах в последние дни. Перед детьми впереди большая и широкая дорога, с манящими далями, которые ждут и своих строителей и своих благородных работников. А умирать – если этого требует долг – пусть идут старшие, оставляя в детских душах светлые воспоминания и тем самим налагая на их грядущую жизнь сознание гражданского подвига. Дети толпами шли, окрыленные благородными порывами, и умирали... Умирали, как герой, как мученики в страшной гекатомбе. Да будет сохранена светлая память о них. Но если нужное слово не было сказано тогда, пусть оно будет сказано теперь. Необходимо воскресить «веру отцов», что высшее на земле есть всетаки жизнь! И служение жизни, а не смерти! И провожая мертвых напутствием древности, призывать живых к строительству жизни, без ненависти и злобы, без крови и насилия... Как насадить вертоград Любви? Вот в чем наша задача перед подрастающим поколением, которому мы показали ужасы ада... Киевская Мысль. – 1918. – 22 (9) березня. ∗∗∗ Протокол засідання педагогічної ради 2-ої української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства 22 березня 1918 року. № 9. Протокол засідання Педагоґичної Ради 22 березня р. 1918. Засідання відбулось під проводом п.вик.об. Діректора Г.В.Козленка, в присутности В.В. Шарка, І.В. Шалі, М.Ів. Рудницького, М.П. Кравчук[а], О.С. Грушевського, Г.Г. Холодного, М.І. Прохорової, Н.Ю. Мірзи-Авакянц, М.К. Зерова і члена батьківської Ради І.Ф. Цимбала. Над чим радили. 10. Пропозіція п.Діректора ґімназії ушанувати пам’ять учнів ґімназії, що полягли в боях – під час январських подій с.[ього] р.[оку], [VI кл.] – Гнаткевича В., Тернавського Євг., Соколовського Андрія, VІІ кл. – Сорокевича Ів., Піпського Григ., VIII кл. – Кольченка Павла, Ганкевича Миколу і Дубницького Юрія, що вбитий під Синявою. Що постановлено. Просити п.Діректора ґімназії звернуться до батьків учнів і висловити жаль і спочуття ради з приводу передчасної смерти їх дітей. Просити батьків забитих в боях учнів ґімназії надіслати фотографичні портрети дітей; портрети бажано б збільшити і вивісити їх в помешканні гімназії. Вдатися до Міністерства справ освітних в справі заснування при ґімназії стипендії пам’яти забитих в январських боях учениках ґімназії. Зазначених учнів виключити з списків. Діректор Г. Козленко М. Прохорова Гр. Холодний 730 Розділ VI Члени Ради О. Радзімовський Мих. Кравчук І. Рудницький Ів. Шаля Секретарь Педагоґичної Ради Мик. Зеров Білокінь С. Крутяни // Крути. Січень 1918 року: док., дослідж., кіносценарій. – К., 2010. – С. 729–730. ∗∗∗ Пам’яти жертв під Крутами Високоповажний т. Редакторе! Бажаючи вшанувати пам’ять дорогого нам покійника, Володимира Шульгина, що загинув смертю героя під Крутами, справою, яка була близькою за життя покійникові, а саме – ширенням культури та знання серед нашого народу, прохаю Вас не відмовити й прийняти від нас цю невелику суму грошей, як основу фонду імені покійника при київській Просвіті для видання популярних книжок по природознавству та історії культури, цим найближчим покійникові галузям життя. Думаємо, що серед нашого громадянства знайдуться люде, що знали покійника, які, добавивши до цієї суми щось, разом з нами покладуть більш трівалього вінка на домовину любого Володимира. Тетяна Стахевич (100 карб.). Левко Чикаленко (100 карб.). Нова Рада. – 1918. – 23 (10) березня. ∗∗∗ Л. Старицька-Черняхівська Пам’яті юнаків героїв, замордованих під Крутами (Слово в часі похоронів героїв Крут, виголошене 19-го березня 1918 р. в Києві) «На вас, завзятці-юнаки, що возлюбили Україну, кладу найкращії гадки, мою сподіванку єдину...» І їх нема... Кого ми поховали? Хто зважить той жаль? Зберіть усі хмари з усього світу й не складете тієї нерозважної туги, що повила серце... Жалю немає ваги. Найпалкіші діти України, найдорожчі жертви на залізничний вівтар волі. Історія знає багато жертв, але такої сторінки вона ще не розгорнула перед людськими очима. У часи хрестоносних походів ішли відбивати Єрусалим лави охоплених ентузіазмом дітей, вони й гинули лавами, з повною вірою в царство небесне й у вічне життя. Бились до загину герої-юнаки Греції та Риму й виступали на бій озброєні всією тогочасною мудрістю, фізичною силою, певні своєї перемоги. Ллється й до останніх днів кров героїв-патріотів, але вона ллється на війні з ворогами, а ворог хто? Ворог воїн, воїн – воїнові брат, він поважає свого супротивника, бо розуміє, що доля їх єднає, – він убиває під час січі, а доглядає, коли візьме в полон, він і карає, та карає тільки смертю. А що було тут? Якої вічної нагороди сподівались юнаки, вирушаючи на бій? Вічної смерти. Чи вони вірили в свою перемогу? Чи сподівались на свою силу? Ой, ні! Чи то були знавці, окурені порохом, призначені до військової справи? Ні ні. То були гімназисти й молоді студенти, непризвичаєні до військової справи. Вони не визнавали ні права війни, ні права смертної кари. Їх душам було огидне кожне насильство, убійство, бій. І вони пішли. Коли вдарив останній час Україні, вони пішли, 400 юнаків проти 13 000 більшовиків. Сподівались засипати своїм трупом повіддю прорвану гатку. І полягли усі. Чи ж вони не відали, проти кого йшли? Поки історія людська буде існувати, доти будуть усі, і далекі нащадки наші з огидою згадувати страшне слово «більшовик». Каїн, Юда й більшовик. Три людські потвори, три звірі, що їх викинула на світ Божий якась страшна безодня. Ні, і то порівняння неправдиве! Каїн убив брата, але сам жахнувся свого злочинства і, як безумний, кинувся тікати від братнього трупа; Юда продав Христа, але не стерпів муки сумління й «удавився» сам. А більшовик перед смертною карою, перед розстрілом відрізував носи, вуха, проколював очі, випускав тельбухи, добивав недостріляних прикладами по голові і тішився муками своїх братів. Усе те відали герої-юнаки й пішли свідомо на нелюдські муки, щоб затримати ворога, щоб дати можливість Україні підписати мир з центральними державами, що дасть щастя і спокій народові нашому. Народові, що сам потяг з більшовиками і повстав проти своїх: Святий Боже, де ж Твоя правда? За що ж загинули ці найкращі сини України? Хто їх не знав? Хто не знав Поповича? Бідний, дорогий товариш! У часи, коли гинула вся Україна, як він кидався скрізь, щоб усім допомогти, щоб роздмухати іскру надії. Чи є хто з українців у Києві, хто б не знав Володю Шульгина? Хотілось кожному сказати щось тепле, ласкаве цій, усім дорогій, усім любій, усім рідній людині. Відколи скінчив гімназію, він став душею молоді і теплим зв’язком між нею і старшим поколінням, бо він увесь – любов до України. Палкий організатор, палкий промовець, теплий заступник усіх тих, що постраждали за Україну, любий, дорогий, незабутній Володя Шульгин! Він згромаджував, єднав молодь і разом з тим усією своєю істотою збуджував у людей старшого віку віру в долю України! І його нема. Був душею молоді і разом з нею пішов на смерть. А ті гімназисти 6, 7, 8 кляси, – дорогі діти на світанні життя. Чи то ж їм треба було умирати? Вони всі понесли на жертву Батьківщині свою молодість, радість, щастя, нерозважне горе кревних і молоде своє життя. Заметене снігом поле, а на йому похапцем окопались чотириста юнаків, без штабу, без опанциреного поїзду; по три набої на душу. Зачорніло здалеку, почали наступати з усіх боків колонами більшовики. Тринадцять тисяч вибрудків на 400 беззбройних юнаків... Єдиний командир юнацької батави, що лишився з нею, сотник військовий, звернувся до юнацтва: «Вже нам, товариші, не вертатися в Україну, послужимо ж усі Неньці, поляжемо за неї всі». Всі поклялися. Три дні боролись – і полягли на чорнім полі смерти. Закипіло більшовицьке свято. Шляхетні голови молоді, що жили лиш вищим пориванням, любов’ю до народу, до правди, до волі, – сини «братерського» народу били прикладами, виймали очі, мордували нелюдськими муками. Що смерть? Смерть ласка, – смерть хвилина... А муки ті? Сердешна Україна, чи ж вона того хотіла? Бідна, нещасна, стократ нещасна й самотня у дні своєї волі, оточена кодлом гадюк – ворогів, від уст рідних дітей відбирає хліб і дає чужинцям, щоб усіх порівняти, – і має в порядку ненависть, зраду, злобу! На ту волю народну вона ж віддала останню свою оборону, свою чесну, інтелігентну молодь. Страшно вмерти, але ще страшніше загинути марно. Того дня, коли більшовики вступили в Київ, коли здавалось, усе загинуло, прийшла до мене мати одного з поляглих юнаків та впала передо мною навколішки. «Я мала одного сина, так, як сонце в небі, – сказала вона, – і він пішов проти більшовиків. Коли б я йому сказала одне слово, коли б я прохала його лишитись, він пожалував би мене й зостався б зі мною, але я не сказала ні слова; – коли Україні потрібні наші діти, хай ідуть. Тільки скажіть мені, покляніться мені, що Україна не загинула, і тоді я не буду плакати, не буду вбиватися за єдиним моїм сином». Заради цих матерів, заради цих юнаків-героїв ми повинні всі, що лишилися живими, поклястись на цій могилі – віддати Україні все наше життя. Тільки всесильною працею на життя України можемо ми поквітувати їх жертву та зняти з них тягар марної, німої смерти. Діти України, старші й малі! Ця могила – наш храм! Минуть роки, десятки років, сторіччя, – пам’ять про юнаків-героїв не згине вовік. Вона світитиме не тільки українцям, а всім, обраним Богом людям, що покладають життя своє во ім’я ідеї, во ім’я брата свого. Для нас могила ця лишиться навіки полум’ям віри, вона дала нам незабутнє минуле. Це буде друга свята могила над Дніпром. У хвилині одчаю, у хвилині занепаду, у хвилині знесилля будуть приходити до неї старі й малі, щоб відживитись тим святим вогнем ентузіазму, який палатиме тут і під камінним хрестом. Діти України! – Це ваша могила, вона буде тим дзвоном, що живих кличе, не дасть нам спинятись, не дасть забути. Цей день стане днем всієї шкільної молоді України. Від року до року сюди будуть приходити, тут будуть плакати, тут будуть молитися, тут будуть складати братерську присягу ті, що матимуть переступити поріг життя. І коли життя зітре з пам’яті сучасних ці дорогі обличчя наших братів, коли прийдуть нові люди... Вони пам’ятатимуть, що тут лежать ті, що віддали все, що мали, – молодість, розум, щастя й життя за волю України. Будьте ж певні, дорогі, незабутні герої, ваша смерть не пройшла марно. Чуєте? Вона живе й житиме довіку – вільна, самостійна Україна. Нова Рада. – 1918. – 24(11) березня. Наказ № 131 по Головному штабу Військового міністерства УНР про розформування студентського куреня Українських січових стрільців і демобілізацію студентів Українського Народного Університету Ч. 131 27-го березіля 1918 року (По Головному Штабу) В тяжкі дні боротьби Української Народньої Республіки з своїми ворогами – більшовиками, у Київі зорганізувався студенський курінь Українських Січових Стрільців. Завзято і непохитно обороняли січовикистуденти Республіку на протязі того бурхливого часу, який вона пережила. Тепер настав час, коли студенти, з яких складався курінь, можуть повернутися до своїх шкіл для продовжування освіти. Висловлюючи свою щиру подяку за те велике діло, яке зробив сей курінь, наказую: 1) негайно приступити до його розформування і 2) увільнити студентів Українського Народнього Університету з усіх військових частин. Підписав: Військовий міністр З оригіналом згідно: Начальник Канцелярії Військового Міністерства Жуковський. Ковалевський. ЦДАВО України. – Ф. 1074. – Оп. 2.– Спр. 30. – Арк. 40. ∗∗∗ Повідомлення про надходження коштів на пам’ятник Січовим стрільцям студентського куреня Од контори Жертви, надіслані до Нової Ради на пам’ятник борцям за волю студентам січового куріня убитих під Крутами. Укр. книгарні т[оварист]ва «Час» у Київі 100 карб., д[окто]ра Е. К. Лукасевича 25 карб., Т. Чикаленкової 100 карб., Лев. Чикаленка 100 карб., Д. Дорошенка 40 карб., С. Єфремова 10 карб., В. Дурдуковського 15 карб., С. Ручковського 10 карб., д[окт]ор Коломійцев 100 карб., Ганни Келер-Чикаленко 100 карб. Нова Рада. –1918. – 2 квітня (20 березня). Збори батьків В неділю 7 квітня о 10 год. в день відбудуться загальні збори батьків учнів другої української гімназії, де мають бути вирішені такі питання: 1) Поповнення Ради батьківського комітету представниками від кожного класу. 2) Перехід гімназії до нового помешкання. 3) Вшанування пам’яти учнів вбитих під ст. Крути. 4) Біжучі справи. Нова Рада. – 1918. – 7 квітня (25 березня). ∗∗∗ Про надходження коштів на пам’ятник загиблим під Крутами 13 квітня 1918 р. Од контори Жертви надіслані до Нової Ради на пам’ятник студентам січовикам вбитим під Крутами. п. Марича – 10 карб., п. І. і 3. Мірних – 25 карб., п. М. М. Грінченкової – 10 карб., п. М. Чикаленкові – 100 карб., учителів, батьків і учнів першої української імени Т. Шевченка гімназії – 311 карб. 50 коп. ... Нова Рада. – 1918. – 13 квітня (31 березня). ∗∗∗ Збори батьків В неділю 14 квітня о 10 год. ранку в клюбі Родина відбудуться загальні збори батьків учнів другої української гімназії, де мають бути вирішені такі питання: 1. Поповнення Батьківського комітету представниками від кожного класу. 2. Перехід гімназії до нового помешкання. 3. Вшанування пам’яти учнів, забитих під Крутами. 4. Біжучі справи. Народня Воля. – 1918. –13 квітня (31 березня). Оголошення комітету з влаштування похорону убитих під Крутами про збори родичів і товаришів Комітет по влаштуванню похорону студентів-січовиків, замордованих на станції Крути, прохає родичів та товаришів зібратися 18 травня о 6 годині на Фундуклеївській вулиці 61, пом. 1. Нова Рада. – 1918. – 16 (3) квітня. ∗∗∗ Пам’яти забитих під Крутами Відозва Батьківський комітет при укр. Кирило-Методіївській гімназії, виконуючи постанову загальних зборів батьків від 14 квітня ц. р. про достойне вшановання пам’яти юнакі-учнів гімназії – забитих під Крутами, виданням присвяченої їх пам’яти книжки, приступає тепер до свого завдання. Бажаючи в згаданій книжці подати докладні відомости про останні дні їх життя, про їх геройську смерть, як і взагалі про цей незабутньо-трагічний історичний момент в житті нашого краю, редакційна комісія батьківського комітету звертається до всіх, хто брав участь в подіях під Крутами, особливо до близьких покійним товаришів гімназістів, з щирим проханням надіслати свої спомини про ці події, а також про весь підготовчий період перед боєм. Бажаючи також подати в книзі біографічні відомости про полеглих героїв-юнаків, редакційна комісія прохає їх родичів і взагалі людей, що близько їх знали, надіслати відомости про їх життя, а також фотографічні картки. Сподіваючись, що на заклик наш одгукнуться ті, кого кличемо, прохаємо звертатись по адресі поки що (листовно): В. Підвальна, 36, 8, тов. голови батьківського комітету II укр. гімназії. Після великодніх свят мають бути скликані збори всіх зацікавлених в цій справі, як батьків, або родичів полеглих, так і їх товаришів для загальної наради, про що буде оповіщено в газетах. Редакційний Комітет Нова Рада. – 1918. – 28 (15) квітня. ∗∗∗ Оголошення про панахиду на Аскольдовій могилі На Аскольдовій могилі в понеділок 13 травня буде одправлено панахиду по козаках студентського куріня, убитих на Крутах. Прохають батьків і товаришів прибути о 12-й годині. Нова Рада. – 1918. – 12 травня (29 квітня). Мистецтво в справі збудування пам’ятника борцям за незалежність України Столиця України – Київ зовсім бідний монументами, які відносились би до історії України. Ті монументи, що для оздоби площей ставились при російській владі, мали на меті підкреслити залежність України від Москви і служити для виразу ідеї єдности Росії. Таке значіння мають, напр., монументи Хмельницькому і Кочубею та Искри. Пережита епоха героїчного напруження, коли під хвилі війни зусиллям найкращих синів України була здійснена давня мрія народу – утворення незалежної національної держави, – повинна бути увіковічнена улаштованням якого-небудь відповідного монументу. Один з найбільш значних по високому драматизмові моментів цеї епохи була боротьба тільки-що народженої Української Держави з більшовиками, темною силою, яка загрожувала не тільки загубити все, що було досягнене, а ще і взагалі зруйнувати культурне життя рідного краю. На оборону національної ідеї, культури й права встали всі краснійші сили народу і на чолі їх українська молодь: школярі та студенти університетів. В боях під Крутами та Бахмачем, полягло багато цих молодих героїв, ціною своєї крови заплативши за волю рідного краю. Святий обов’язок вдячної батьківщини не забути цих героїв. Треба, щоб пам’ять про них назавше залишилась на Україні. Для цеї мети, як найбільш відповідає збудування їм монумента на одному з майданів м. Київа. Ця думка вже істнувала і раніш [в] приватних колах, навіть де-які кошти для цеї справи вже назбірані, але треба зараз підтримати справу державною допомогою. Тому було б бажаним, аби міністерство освіти оголосило народню підписку на улаштування монументу забитим в боях з більшовиками українським школярам і студентам та доручило відділові плястичних мистецтв справу організації. Нова Рада. – 1918. – 26 (13) травня. ∗∗∗ Справа з памятником борцям за незалежність України З приводу поданого департаментом плястичних мистецтв міністрові освіти докладу, про потребу збудування памятника на одній з площ м. Київа борцям за незалежність України, що першими полягли в Київі, Бахмачі та під Крутами, п. міністр освіти запропонував голові департаменту проф. Павлуцькому виробити статут, по якому має бути організована спеціяльна комісія, що буде провадити роботу по збудуванню памятника. Коли статут буде вироблено і обрано комісію, тоді п. міністр подасть цю справу на затвердження ради міністрів. На утворення фонду департаментові плястичних мист[ецтв] передано вже пятьсот карб. Г. Коваленком (Гр. Гетьманцем), 10 % від продажу його брошури «До страшних днів у Київі». Нова Рада. – 1918. – 9 червня (27 травня). ∗∗∗ На Аскольдовій Могилі Нас прохають зазначити, що братську українську могилу стрільців, які були вбиті під Крутами, сливе зовсім занедбали. На землі лежать вінки, од вогкости іржею беруться... Написи на стьожках вицвітають. Бажано було б, щоб українське громадянство звернулось до завідуючого Аскольдової Могили, а також до архиєпископа Димитрія Уманського, щоб вони дали місце для переховування (поки буде збудовано каплицю) вінків на могилах. Нова Рада. – 1918. – 10 липня (27 червня). ∗∗∗ Відношення Директора Другої української гімназії до Міністерства освіти УНР 17 липня 1918 року. Згідно з постановою Педагогічної Ради дорученої мені Гімназії від 22 березня б.[іжучого] р.[оку] звертаюсь до Міністерства Освіти з проханням заснувати при Гімназії стипендії імени учнів Гімназії, забитих в боях з більшовиками під Крутами: 8 кл. – Ганкевича Миколи, Дубницького Юрія і Кольченка Павла; 7 кл. – Піпського Григорія, Сорокевича Івана; 6 кл. – Гнаткевича Василя, Соколовського Андрія і Терновського Євгена. Ці учні своєю геройською смертю виявили найбільшу любов до України. їх фотографічні портрети, які будуть висіти в залі гімназії, будуть нагадувати про їх патріотичні вчинки. Заснування стипендій їх імени ще більше піднесло би вгору їх імена. В. о. Директора / підпис / Діловод / підпис / Білокінь С. Крутяни // Крути. Січень 1918 року: док., дослідж., кіносценарій. – К., 2010. – С. 730. ∗∗∗ Оголошення про панахиду на Аскольдовій могилі Панахида за студентів, що загинули під Крутами та гімназистів з січового студентського куріня має відбутись 30-го липня н. ст. ц. р. на Аскольдовій Могилі в 5 год. дня. Прохають всіх спочуваючих прибути. Нова Рада. – 1918. – 27 (14) липня. ∗∗∗ Заява Володимира Бліхарського до педагогічної ради Другої української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства Уривок 14 серпня 1918 року. 10-ого січня сього року я, послушний візванню українського правительства і Центральної Ради, разом з товаришами вступив в ряди укр. [аїнської] армії, а іменно в студентський курінь січових стрільців, щоби обороняти, оскільки можна, нашу Вітчину перед наїздом москалів-большовиків. Приймав діяльну участь в нещасливій бійці під ст. Крути, котра так трагічно скінчила ся для многих моїх товаришів. Коли ми приїхали з-під ст. Крути до Київа, я вступив в отряд полковника Болбочана і приймав участь в уличних бійках з большовиками. Українська Центральна Рада і правительство України мусіло виїхати з військовими частинами до Житоміра, а відтак до Сарн. Зі Сарн українські частини наступали на Київ. Після завзятого бою під Бердичевом був взятий Київ. З Київа ми переслідували большовиків дальше і в тр[ь]охдневній бійці під ст. Ромодан побідили знову їхні банди і взяли з боєм м. Полтаву, відтак був взятий Харків після бійки під ст. Люботин; наші сили, побільшені охотниками з міста Полтави і Харкова, поїхали на Крим очищати його від большовицьких банд. [...] Білокінь С. Крутяни // Крути. Січень 1918 року: док., дослідж., кіносценарій. – К., 2010. – С. 730-731. ∗∗∗ Пам’ятник В справі пам’ятника борцям за незалежність України. На зроблене головноуправляючим мистецтв та національної культури представлення панові гетьману про збудування на одному з Київських майданів пам’ятника борцям, що першими полягли в боротьбі з більшовиками в Київі, під Бахмачем та Крутами, пан гетьман поставився до цієї ідеї прихильно і запропонував зложити для цього спеціальну комісію, після чого буде оголошено всенародній збір грошей для зазначеної мети. Пан гетьман заявив, що задля здійснення вшанування пам’яти перших борців за незалежність Української держави, українське правительство може зробити відповідну грошову допомогу, коли того вимагатимуть обставини. В розпорядженні головного управління мистецтв і національної культури досі мається зібраних грошей 849 карб. Народня Справа. – 1918. – 7 вересня. --- Источник публикации: «Бій під Крутами в національній пам’яті: Збірник документів і матеріалів». Упорядники: О. М. Любовець (керівник), О. М. Березовський, С. В. Бутко, А. О. Тищенко, І. В. Цимбал. Київ: ДП НВЦ «Пріоритети», 2013. 288 с. Постанова ВРУ (с. 3-5), розділ «Сучасні офіційні документи» (с. 28-33), розділ «Відображення бою під Крутами у тогочасних документах і пресі» (с. 40-81). Издание: http://resource.history.org.ua/item/0013134 Взяты только акты власти и документы с прессой 1918 года. Сняты: «Від упорядників», стаття В. Ф. Солдатенка і О. М. Любовець, «Список встановлених учасників бою» (складений упорядниками), розділ «Спогади та статті» (публікації 1918-1990-х років, права авторів не з’ясовані), фотодокументи, бібліографія, колонтитули і колонцифри. Тексты документов взяты из публикации; само издание 2013 года («Усі права застережено») в архив не выкладывается.