Картотека · ID 431

Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900-1941). Стан і статус

Автор: Шевельов Ю. В.
Рік публікації: 1987
Описує російську колонізацію народів: Українці
Права на публікацію: не можна (сучасна публікація 1987 року під авторським правом)

Файли не викладаємо

Звідки це в нас

Першоджерело: zbruc[.]eu/node/68984

Де згадується в базі знань

Посилання на цей матеріал стоять у 6 місцях.

Кампанії

• Заборона мови в книжках і публічних виступах (1892–1905)

  на археологічному конгресі в Києві 1899 року вченим з підавстрійської України заборонили читати доповіді українською - на знак протесту ті відмовилися від участі

  на відкритті пам'ятника Котляревському в Полтаві 30–31 серпня 1903 року промовляти по-українському дозволили лише гостям з Галичини, а місцевим міський голова заборонив, пославшись на наказ міністерства внутрішніх справ

• Знищення українських товариств і сегрегація (1906–1910)

  Кампанія з придушення легальної громадянської активності корінного народу: на Полтавщині та Харківщині товариства «Просвіта» забороняли від самого заснування, а в 1908–1910 роках, за Столипіна, закрито практично всі «Просвіти», крім відділів Катеринославської губернії

  Виправдовуючи розгром, Столипін у зверненні до Сенату оголосив пожвавлення українського культурного життя небажаним, бо «три основні гілки східнього слов'янства і походженням і мовою не можуть не складати одного цілого»

• Заборона культури та преси напередодні Першої світової війни (1913–1914)

  - військова влада Київської військової округи того ж дня закрила єдину українську щоденну газету «Рада»

Процедури

• Заборона мови в книжках і публічних виступах (1892–1905) — техніка Законодавча заборона рідної мови

  Заборона мови в публічних виступах: на археологічному конгресі в Києві 1899 року влада заборонила вченим з підавстрійської України читати доповіді українською мовою - ті демонстративно відмовилися від будь-якої участі в нарадах

  На відкритті пам'ятника Котляревському в Полтаві 30–31 серпня 1903 року галичанам дозволили промовляти по-українському, та коли місцеві українці почали читати вітальну адресу, міський голова перервав читання, пославшись на наказ міністерства внутрішніх справ; лише 1906 року Сенат скасував заборону і «поставив на вид» міністрові «неправильність його дій»

  У 1904–1905 роках опитані Комітетом міністрів комісії Київського і Харківського університетів та Академія наук висловилися за скасування заборон українського слова, однак укази 1876 і 1881 років формально так і не було скасовано

• Знищення українських товариств і сегрегація (1906–1910) — техніка Ліквідація національних громадських організацій

  Пряме закриття легальних просвітницьких товариств: із близько сорока «Просвіт» підросійської України на Полтавщині та Харківщині їх забороняли від самого заснування, а в 1908–1910 роках, за Столипіна, ліквідовано практично всі інші, крім відділів Катеринославської губернії

  Розгром дістав доктринальне обґрунтування: Столипін у зверненні до Сенату заявив, що пожвавлення українського культурного життя небажане, бо «три основні гілки східнього слов'янства і походженням і мовою не можуть не складати одного цілого»

• Заборона культури та преси напередодні Першої світової війни (1913–1914) — техніка Цензура

  На цій підставі військова адміністрація Київської військової округи того ж дня закрила єдину українську щоденну газету «Рада» і конфіскувала в друкарні наклади «Світла» й «Літературно-наукового вістника», а 9 січня 1915 року припинено всі українські періодичні видання